Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
Із легкістю місячного сяйва назустріч зграї випурхнув Богдан. Як завжди, коли він давав волю своєму другому єству здухача, воїна сновидінь, — хлопчакові очі були міцно заплющені, а за його спиною тріпотів плащ. В одній руці здухач тримав меча, а в іншій… Під пахвою другої руки в нього звисав величезний вовк!
Тетянка засміялася:
— Майор на Богданові приїхав, — крізь сміх проговорила вона.
Здухач кинув вовка прямо назустріч соколам! Клацнули щелепи, відчайдушно залопотіли крила… Майор упав на підлогу, міцно тримаючи в зубах крило сокола, який намагався вирватись. Він замотав головою, намагаючись покалічити птаха. Сокіл загорлав.
Тим часом здухач підлетів до молодих вовкулак і кинув свій меч їм під ноги. Роблячи переверти в повітрі, хлопці перелітали через сталь. Гігантські вовки, високо підстрибуючи, здіймалися поміж птахів, що панічно кружляли по залі. Густим дощем сипалось вирване пір’я. Із відчайдушними криками соколина зграя збилася в безладну купу, тараном кинулась до виходу й вилетіла до коридору. Загрюкали стулки вікон.
За якусь мить лопотіння крил стихло вдалині. Останній сокіл-перевертень, швидко замолотивши крильми, вилетів геть.
— Тьху! Повен рот пір’я! — досадливо сплюнув Ментівський Вовкулака, підводячись на ноги. — Щенята паршиві, знайшли час у лазні розважатись!!!
— Так це ж, командире… — шморкнувши носом, знуджено буркнув Рудий. — Ми ж не тупі, ми розуміємо, що після призначеного дня не всім доведеться… А згортати гулянку, начебто, не зовсім добре…
— Відставити поразницькі балачки! — старий перевертень обдарував молодь презирливим поглядом. — Краще б ви котами були. Їм лазня не потрібна. Хоча б прикрились, бовдури, тут же діти! Дівчатка!
Вовкулаки всі разом підвели голови й, побачивши відьмочок та здухача, котрі кружляли над ними, швидко заметушились. Вони розбіглись по залі, шукаючи свої плавки й рушники.
Тетянка нахилилась до Ірчиного вушка:
— У нас у класі одна дівчинка на чоловічому стриптизі була. Розповідала, як там хлопці на сцені танцюють, — Тетянка замріяно посміхнулась. — Ех, нічого вона насправді не бачила!
Ментівський Вовкулака й собі задер голову:
— Ну, відьми!.. У мене просто… Слів немає! Ми всі тепер перед вами в боргу…
— Та не мордуйте себе! Розрахуємось, — єхидно мовила Тетянка, спускаючись до майора. — Розкажіть, як Ірці на Хортиці активуватись!
Майор судорожно ковтнув, немовби соколине пір’я застрягло в нього в горлянці.
— Вона хоче активуватись на Хортиці? — з-за плеча Вовкулаки визирнула по-справжньому налякана фізіономія Рудого. — І що, готова… — Він провів великим пальцем по своєму горлу й саркастично гмукнув: — Ну ти крута! Сподіваюсь, кандидатуру із собою привезеш, а то не хотілося б тобі під гарячу руку втрапити…
— Стули пащеку, Рудий! — майже з ненавистю прогарчав майор і спрямував на дівчаток важкий погляд своїх жовтих вовчих очей.
Ірка тихо загарчала. Цей вовк надто високої думки про себе!
— Спокійно, Ірко. Ти відьма, а відьма, яка поважає себе, не гарчить і не кусається. Без зайвої потреби. А ви не дратуйте її,— Тетянка озирнулася до майора. — Або краще навчіть перевтілення контролювати! Зрештою, тепер ви просто зобов’язані це зробити! Адже ви в нас у боргу по самі вуха!
— Так, у боргу, — твердо сказав майор. — І найкраще я поверну свій борг тільки тоді, якщо втримаю вас якнайдалі від цього острова! Ходімо, хлопці! — Він круто розвернувся й широкими кроками попрямував до виходу.
Озираючись на дівчаток, решта вовкулак посунула за ватажком. Рудий зніяковіло розвів руками й теж пішов геть.
— Ну і йдіть ви… в лазню! — ображено гукнула їм услід Тетянка. — Вовцюги нахабні, зовсім на шию сіли й поїхали. До того ж на Богданові — у буквальному сенсі слова! — Вона зиркнула на здухача, котрий плавно літав попід стелею. — А ти чого там висиш? Жодної самоповаги, кому завгодно дозволяєш на собі їздити! І чого ти взагалі сюди приперся? Давай, відчалюй! Ми й без вас усіх чудово впораємось!
Зрячий погляд заплющених очей відшукав Тетянку й просто прикипів до неї. А потім здухач круто розвернувся й помчав геть по коридору.
— Тетянко, ти чого розходилася? — спитала Ірка. — І як же ти збираєшся впоратись?
— А запросто! — закричала відьма. — Ще не знаю, що там треба робити на Хортиці, може, обряд якийсь, чи що, але потрібний день у нас є! — Вона тріумфально клацнула пальцями.
— Звідки? — здивувалась Ірка.