Ірка Хортиця приймає виклик

Було видно, як заметушилися вовкулаки, швидко міркуючи, як збити сокола й водночас не розвалити дверей.

— Чому вони не перевтілюються? — стривожено спитала Тетянка.

— А ти думаєш, вони й до сауни з ножами ходять? — спитала Ірка зовсім нормальним тоном. — Слухай, цих соколів для нас забагато, якщо вони зграєю нападуть, не відіб’ємось!

Полегшено зітхнувши, Тетянка нарешті випустила Ірчину швабру.

— Треба їх якось розділити, абощо, — уважно придивляючись до соколиної зграї, що дружно довбала двері, пробелькотіла Ірка.

Байдужим поглядом глибоко замисленої людини вона прикипіла до кінчика своєї швабри. Після тарана із соколами все руків’я було обліплене мокрим пташиним пір’ям. Відьмоччине обличчя посвітлішало. Одним рухом долоні вона зішкребла пір’я зі швабри й, міцно стиснувши його в кулаці, полетіла до розгромленого кафетерію.

— Є! — дівчинка швидко витягла зі скляної колби заварника ситечко для чаю й знову помчала до входу зали.

Крізь помережані тріщинами двері сауни було видно вовкулак, які явно не збиралися просто так віддавати своє життя. Один гарний удар — крихка перешкода розсиплеться й соколи увірвуться досередини!

— Як пташине пір’ячко — до сіточки, — забелькотіла Ірка, — так і пташечка — до кліточки. Як у мені робиться, так скрізь діється, птахолов пташинку піймав, та за ґрати заховав!

Двері сауни враз із гуркотом розсипались.

Тієї ж миті Ірка накрила соколине пір’я сіточкою для заварки.

Величезна, густа, сплетена зі сталевих ниток сітка тут-таки впала на соколів, накривши майже всю зграю. Збиті на льоту птахи шарпалися під нею, щосили намагаючись звільнитись. Дрібка соколів, котрі лишилися на волі, забувши про вовкулак, з розгону ударялася об підлогу, набуваючи людської подоби.

Побачивши це, молоді вовкулаки вискочили з розбитих дверей сауни й кинулись на соколів.

— Який жах! — знову зашарівшись, пробелькотіла Тетянка.

— А як на мене, то чисто тобі бойовик! Та ще й еротичний! — присвиснула Ірка, здіймаючись на своїй швабрі над побоїщем.

Величезні вовкулаки згрібали по двоє, навіть по троє значно дрібніших за себе соколів. Кремезні парубки валялися по підлозі, викручуючи одне одному руки. Ось вовкулака вистрибнув і врізав соколу п’ятою в перенісся… Ось одного сокола швиргонули через стегно. Він відлетів прямо до сітки, що накрила зграю… І ривком відкинув її, звільняючи соколів!

Залопотівши крильми, птахи вирвалися на волю й полетіли до виходу… і відсахнулися назад.