Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— Тут, Костянтине Платоновичу. — Петя поклав на стіл три кулясті апарати.
— Як діставав астроном у цій обсерваторії зображення небозводу або зірок?.. На це питання відповісти поки що важко. Але давайте розглянемо деякі зоряні панорами.
Арнаутов увімкнув перший «ілюзіон», і біла куполоподібна стеля перетворилась у глибокий небозвід. Між Ніною Росс і Майгіним з’явилось об’ємне зображення молодого велетня-астронома у променистому вбранні.
Але очі всіх були звернені до стелі-купола. Зоряна панорама була прекрасна. Власне, це не була панорама у звичайному розумінні слова. Той, хто сподівався побачити застиглий небозвід, помилявся. У чорнильній імлі струнким потоком рухались яскраві немигаючі іскри. Здавалося, що небо швидко обертається над головами. І раптом з-за краю чорного купола виринув великий світлий диск завбільшки з повний Місяць, Та це був не Місяць. Диск випромінював м’яке зеленкувате сяйво і в міру просування через купол швидко збільшувався у розмірах. Ніхто не встиг як слід розглядіти його — диск уже зник за протилежним краєм купола.
— Що це? — приголомшено спитала Ніна Росс. — Марс? Місяць?
— У мене навіть у голові запаморочилося, — признався Венберг: — Що це було, Костянтине?
— Хвилиночку, панове, — сказав Арнаутов. — Зараз це світило з’явиться знову. Сподіваюсь, ви пізнаєте його.
І в ту ж мить з-за краю чорної безодні слідом за потоком зірок знову виринув край зеленого диска. Але тепер він був величезний, і краї його здавалися туманними, наче розмитими. Він все збільшувався, виходячи в зеніт, поки не заповнив купол цілком.
— Земля! — задихаючись від хвилювання, промовив Васенькін — Дивіться, он Африка… І Європа!
Видіння зникло. Спалахнуло світло.
Всі мовчали. Слова тут були зайві… Вперше люди Землі побачили свою планету з тисячокілометрової глибини неба, вони летіли до неї, і планета Земля швидко наближалася до них, готова от-от перетворитися на землю з маленької літери…
На захоплений вигук доктора відповів урочистий, дзвінкий, як туго натягнена тятива, голос Арнаутова.
— Так пане Васенькін! Так! Це Земля! І ви — один з перших жителів Землі, які побачили свою планету з борту міжпланетного корабля, що описує навколо неї спіраль, перед тим як сісти. В інших метаморфозах «ілюзіону», панове, зафіксовано політ над Азією, а потім і повільне причалювання корабля у тайгових нетрях…
— Покажіть! — зажадала Ніна.
— Ні, Ніно Семенівно, — заперечливо хитнув патлатою головою Арнаутов, — це видовище не для всіх. Навіть у такого міцного й незворушного чоловіка, як Клавдій Володимирович Берсеньєв, ці картини викликають запаморочення і приступи морської хвороби… Звичайно, — голос його забринів іронією, — пан Венберг і тепер може доводити, що він бачив «американський атракціон»… Як ти, Григорію Миколайовичу?
Венберг мовчав.
— Ми віримо, Костянтине Платоновичу, — сказала Ніна. — Але скажіть, де цей «інший світ», звідки прилетіло до нас місто-корабель?
Арнаутов похитав головою.
— Боюся, Ніно Семенівно, що до певного часу ми не зможемо відповісти вам. Ми не знайшли нічого, що могло б пролити світло на це питання. Коли ж виходити з даних нашої земної науки, то батьківщиною будівників цього чудесного корабля може бути хоча б Марс, де нещодавно Лоуелл і Скіапареллі відкрили таємничі канали… або Венера… або навіть світи, які обертаються навколо нерухомих зірок — далеких сонць…
— Десятки світлових років, — недовірливо промовив Венберг. — Трильйони трильйонів кілометрів…
— А чому б і ні? — швидко обернувся до нього Арнаутов. — Дозволь мені знову нагадати тобі про Ейнштейна.
— Це ти про скорочення масштабів часу залежно від швидкості? — поморщився Венберг. — Але ж це тільки спекулятивна теорія. І потім… Які ж це повинні бути швидкості!
— А хто тобі сказав, що цей корабель не здатний розвивати такі швидкості? Почекай, ми розберемося в його механіці і тоді на практиці доведемо тобі…
Арнаутов замовк на півслові і сів. Усі здивовано і з тривогою втупилися в нього. Тільки Майгін удав, що це його аніскілечки не цікавить, і неуважно дивився на стелю.