Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— Я хочу говорити з вами серйозно, Майгін, а ви жартуєте…
— Будь ласка, Костянтине Платоновичу… До речі, ви мене не зрозуміли. Я вірю, що люди здійснюватимуть міжпланетні польоти, але це справа не. близького майбутнього…
— Послухайте, Майгін! — нетерпляче перервав його Арнаутов. — Ви знайшли у землі цю споруду. По праву вона належить вам, Берсеньєву і студентові. Але що ви будете з нею робити?
— Не знаю, — Майгін спантеличено почухав потилицю. — Ні мені, ні Берсеньєву це питання не спадало на думку. Поки що ми вважали її археологічним об’єктом і збиралися передати цю справу геологам для вивчення. А тепер… далебі, не знаю. А що запропонували б ви?
— Я, — не задумуючись, відповів Арнаутов, наче тільки й чекав цього питання, — я полетів би на ній у світовий простір.
Майгін мовчав, уважно і серйозно дивлячись в очі-вуглики Арнаутова. Нарешті, одвівши погляд, у роздумі сказав:
— А, власне кажучи, що ж іще з нею можна зробити, як не полетіти на ній? Якщо це справді зоряний корабель і якщо він може піднятися, незважаючи на те, що похований під міцними шарами лави, туфу, пісковиків тощо…
— Це справді зоряний корабель, і він справді злетить у повітря, — твердо сказав Арнаутов. — А шари — це дурниця.
— Дай боже! Хоча, відверто кажучи, мені і моїм друзям шкода буде розлучатися з цим підземним чудом. Ми звикли до нього, полюбили його.
— А навіщо вам з ним розлучатися? — пильно дивлячись на Майгіна, спитав Арнаутов.
Молодий геолог здивовано підняв брови:
— Тобто?
— Тобто ми можемо полетіти всі разом і навіть ще декого взяти з собою. Я, наприклад, візьму з собою дружину. Я дуже її люблю, і мені важко було б з нею розлучатися надовго.
— Летіти?.. Я?.. Та ви що, Костянтине Платоновичу, жартуєте?..
— Я не вмію жартувати! — різко відповів Арнаутов, але одразу пом’якшив тон: — Я розумію, що приголомшив вас своєю несподіваною і незвичайною пропозицією. Але ви все-таки подумайте, і, коли щось вирішите, дасте мені відповідь.
— А я й думати не буду, — посміхаючись, сказав Майгін. — Я з тих, хто повзає, Костянтине Платоновичу. Я кріт, риюся в землі… Про таких, як я, Максим Горький сказав: «Народжений повзати літати не може»…
— З вами важко говорити, Майгін, — холодно сказав Арнаутов. — Коли ви відчуваєте слабість вашої позиції, то починаєте жартувати. А тим часом ви не блазень і не боягуз. Я встиг вас трохи узнати… Подумайте над моєю ідеєю, справа варта того, щоб над нею задуматися. Дивіться, ми залишимося тут на рік, розберемося в механізмах і керуванні — не може бути, щоб ми не могли розібратися, — потім ви поїдете на материк, підберете кількох супутників…
— Оце я можу обіцяти навіть тепер, — посміхнувся Майгін. — Я думаю, що охочих до сильних відчуттів, таких, як ви, можна буде знайти…
— Але ви подумаєте над моєю пропозицією?
— Навіщо я вам?
— Я вас питаю, Майгін…
— Який ви, справді!.. Ну добре, подумаю, не хвилюйтесь.
Два дні слова Арнаутова не виходили у Майгіна з голови. Він сердився, сміявся з себе, сто разів одмахувався від цієї думки.
«Та ну його к бісу! Потрібен мені цей політ! Арнаутов маніяк, а я над його маяченням сушу голову. Навіщо мені летіти у якусь безодню до чорта в зуби? Мені і на землі добре. Тут у мене є пласти, надра, є батьківщина, яку я люблю… З мене досить!..»
Але суворе обличчя Арнаутова через хвилину поставало перед його очима, і Майгін у думці говорив на свою адресу все те неприємне, що, здавалось, Арнаутов сказав би, коли б знав його думки,
«Боягуз!.. Обиватель!.. Ти вважаєш себе людиною, науки?.. Який же ти вчений, коли боїшся взяти участь у винятковій історичній експедиції? На Далекий Схід поїхав длубатися в землі, а на більше зважитися не можеш… „Народжений повзати літати не може!“ А тільки подумати, що можна було б побачити „там“! Як можна збагатити науку!.. За весь час існування Землі на долю ечєних не часто випадало щастя брати участь у подібних експедиціях».
Але одразу ж, заступаючи Арнаутова, випливав перед Майгіним образ Ніночки Росс, і запал його холонув.
«Ні! Не можу. Аллах з ними, з зірками і планетами… Та й як це летіти?.. З зав’язаними очима в безодню, на неминучу смерть… Дурниці!.. А втім, я даремно сушу собі голову. Цілком ясно, що навіть цей маніяк Арнаутов нікуди не полетить… Якщо ми справді знайшли в землі зоряний або міжпланетний корабель, то його неможливо звільнити від багатовікових нашарувань. Для цього потрібні великі гроші, тисячі робітників… Фантастика!.. Але припустімо, який-небудь Рябушинський розщедриться, дасть гроші: — ми відкопаємо корабель… Що далі?.. Хіба Арнаутов зможе взнати таємницю його керування, збагнути секрети його машин? „Залишимося тут на рік… Розберемося…“ Дідька ти розберешся, інженере! І за сто років не розберешся. На що ти сподіваєшся, коли зараз авіатори літають мало не з швидкістю єлизаветинської карети на своїх недоладних етажерках? Куди спрямуєш зоряний корабель, якщо навіть піднімеш його, і як будеш керувати ним у безповітряному океані?»