Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Берсеньєв оглянув усіх і сказав:
— Добре, друзі. Ходімо.
Біля входу в печеру Майгін схопив Венберга за рукав.
— А доктора навіщо притяг сюди? — пошепки спитав він.
— На всяк випадок, — зробивши страшні очі, відповів Венберг. Потім скоса подивився навкруги і додав: — Сергій Іванович розумна людина, можеш не хвилюватись. Зрештою, він тут не як професіонал.
Новоприбулі ночували у кораблі-місті. Та навряд чи хто з них заснув у цю ніч. Надто незвичайне було все, що вони побачили і почули, — чудові будинки, в яких двері самі відчинялися, лабораторії з дивовижними приладами, безперервна тиха музика, «вітно» і кольорові коржики, гігантські надра, заповнені незвичайними механізмами, нарешті, сцени і живі картини, відтворювані «ілюзіонами»… Венберг перелякався на смерть, коли з білого овального дзеркала над «саркофагом» на нього глянула «снігова красуня», і довго потім стояв приголомшений, хрестячись. Ніна відверто плакала, розмазуючи по обличчю сльози, коли в клубах пару і багрових відблисках виверження гинули горді і прекрасні господарі міста-корабля. Доктор Васенькін метався між «живими портретами» і сценою танцю Уру, хмурився, потирав пенсне і бурмотів собі під ніс щось про гальванічний струм і про шарлатанство. Словом, новоприбулі були вражені й пригнічені. Якщо в них і був якийсь сумнів щодо розуму Берсеньєва, Майгіна і Петі, то з того моменту, коли вони самі переступили поріг підземного міста, цей сумнів зник. Правда, зате виник сумнів зовсім іншого характеру…
На другий день ополудні Берсеньєв запросив всіх у будинок, розташований у центрі міста, — білу красиву споруду, що своєю формою скидалася на головку цукру. Всі зібралися у великому залі з блискучими дзеркальними стінами і високою куполоподібною стелею. Слово взяв Берсеньєв.
— Панове… — сказав він і одразу ж виправився: — Друзі! Тепер, коли наші «анадирці» з нами, ми повинні разом обговорити, що робити з нашим відкриттям.
Арнаутов здригнувся і переглянувся з Майгіним. Майгін підморгнув йому.
— Я і більшість присутніх тут, — вів далі Берсеньєв, — впевнені, що ми перебуваємо на зоряному або міжпланетному кораблі, який прилетів на Землю кілька століть тому з світового простору.
— Це ще треба довести, Клавдію Володимировичу, — тихо сказав Венберг.
— Звичайно, — погодився Берсеньєв. — Прямих доказів у нас немає, але багато з того, що ми тут бачимо, не допускає іншого пояснення. А втім, значно краще за мене обізнаний у цьому наш новий товариш, пан Арнаутов. Може, ви скажете, Костянтине Платоновичу?
Арнаутов підвівся і заговорив, дивлячись спідлоба на Венберга.
— Дехто з вас, панове, знає, що я прихильник ідей Ціолковського, який створив теорію ракетного руху. Це єдиний вид руху, здатний перебороти земне тяжіння і зробити нарешті, реальністю мрію людства про міжпланетні польоти…
— Перший, хто прилюдно висловив цю ідею, по-моєму, був не Ціолковський, а відомий французький письменник і дуелянт Сірано де Бержерак, — насмішкувато зауважив Венберг. — Правда, його книжка «Інший світ, або Імперії Місяця» була тільки жартом дотепної людини. Французи дуже люблять гумор…
— Так, Григорію Миколайовичу, в епоху Людовіка чотирнадцятого це звучало як жарт, але в наш час, коли весь учений світ збудоражила нова механіка Ейнштейна, коли навіть політичні діячі, наприклад, відомий марксист Ленін, пишуть про нову фізику як про «знімок з гігантських швидких реальних рухів», ідея ракетного руху сама стає реальністю… Так от… як винахідник ракетних літальних снарядів я тут старанно придивлявся до механізмів у донній частині цього підземного феномена і впевнився, що переді мною не що інше, як велетенські ракетні камери… — Арнаутов замовк, намагаючись знайти порівняння, яке було б зрозуміле всім. — Признаюсь, що під час цих своїх досліджень я був схожий на людину, яка колись з’їла вишню і лишила собі кісточку щоб її посадити. Вона ніколи не бачила вишневого дерева, але якось забралась у чужий сад, побачила плодові дерева без плодів і, пожувавши тільки один зелений листочок з найближчого дерева, з особливого смаку листочка зрозуміла, що потрапила у вишневий садок… Це тільки метафора, звичайно… Але, крім цієї «вишневої аргументації», я припас і інші докази астрального походження цього знайденого вашими товаришами підземного міста…
— Якби це місто на наших очах з підземного перетворилося б у надземне і хоча б трохи полетіло, це було б найнезаперечнішим доказом його космічного походження, — лукаво посміхаючись, сказав Венберг,