Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Тепер перейду до того, куди мене кличе твоє очікування. Щоб не склалося враження, що наша доброчесність блукає собі десь поза межами природи, то знай; мудрець і затремтить, і перейметься болем, і зблідне, адже все це - тілесні відчуття. А де ж тоді біда? Де справжнє зло? Там, звісно, де всі ті прикрощі послаблюють нам дух, схиляють до рабства, призводять до нарікань на себе самого. Мудрець перемагає долю доброчесністю; але серед шанувальників мудрості є чимало таких, кого може скувати жах навіть од найменших погроз. Тут і наша помилка: від початківця вимагаємо того, на що здатний лише мудрець. Що так вихваляю, в тому й переконати себе хочу, бо ще я непереконаний. Та коли б і переконав себе, то все ж не був би достатньо готовим та досвідченим, щоб міг іти проти всіх випадковостей. Як буває з вовною: деяких барв вона набуває відразу, а деякі вбирає в себе лише тоді, коли її не раз у них намочиш та вивариш, так і з науками: одні з них, тільки-но осягнеш розумом, одразу й засвоюються, інші, якщо не западуть глибоко в душу, якщо не наситять її своєю барвою, а лише торкнуться до неї, то й не дадуть нічого з того, що обіцяли. А подати його можна швидко і в кількох словах: є одне благо - доброчесність; без неї, певна річ, не може бути жодного іншого блага; сама ж доброчесність перебуває в найкращій, тобто розумній частині нашого єства. В чому ж полягає та доброчесність? У правдивому, несхитному судженні. Від нього - душевні порухи; завдяки йому набувають ясності всі образи, що є джерелом тих порухів. Ти не відхилишся від того судження, коли все, що причетне до доброчесності, зараховуватимеш до благ, а всі блага вважатимеш рівними.
Що стосується тілесних благ, то вони - блага для тіла; в цілому ж їх не назвеш благами. Вони, зрозуміло, не позбавлені цінності, але в них нема благородства, та й між собою вони далеко не рівні: одні бувають більші, другі - менші. Так само й серед шанувальників мудрості - і це мусимо визнати - є значна різниця: один спромагається наразі на те, що може глянути фортуні в обличчя, але тільки глянути: вражений надмірним блиском, він тут же опускає очі; інший - вже на такій висоті, що може зійтися з нею віч-на-віч, але це тільки тоді, коли він справді сягнув вершини, коли в ньому не лишилося місця для сумнівів. А що недосконале, те неодмінно й хистке: воно то просунеться вперед, то знову, послизнувшись, відступить або таки впаде. Але послизнутися можна тоді, коли намагаєшся йти вперед; варто послабити напруження, зрадити хоч на мить свою мету - й тут же будеш змушений іти назад. А відступивши, до досягнутого вже не повернешся. Будьмо ж наполегливі, завзяті! Залишається, щоправда, більше незробленого, ніж зробленого, але ж велика запорука досягнення - саме бажання досягти його. Я добре це усвідомлюю, тому й бажаю всією душею. Бачу, що й тебе спонукає це ж саме бажання, бачу, що й ти, скільки снаги в тобі, поспішаєш до тієї прекрасної мети. Тож поспішаймо! Лише тоді життя буде добрим ділом, в іншому разі - просто тратою часу, та й то ганебною, бо серед ганебних речей! Робімо ж так, щоб увесь час був нашим. А це буде не раніше, ніж ми самі почнемо належати собі. Коли, врешті, матимемо мужність знехтувати як доброю, так і лихою фортуною? Коли ж то пощастить нам, узявши гору над усіма пристрастями, підкоривши їх своїй волі, сказати, дихнувши на повні груди: «Я переміг!» - Запитаєш, кого? - Не персів, не далеких мідійців, ані всіх тих войовників, що можуть бути десь там, за дагами(6),- переміг скупість, переміг марнославність, переміг страх перед смертю, який перемагав переможців народів.