Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Роман, новелла » Позичений чоловік
Позичений чоловік - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Позичений чоловік

Электронная книга - «Позичений чоловік». Краткое содержание книги:

Роман “Позичений чоловік” є першою книгою химерної трилогії Євгена Гуцала про пригоди Хоми Прищепи - надлюдини з колгоспу Барвінок - та інших мешканців села Яблунівки, що та трилогія є визначним явищем української гумористичної літератури. (Друга та третя книги трилогії - романи Приватне життя феномена і Парад планет - також викладені на цьому сайті). Твір поєднує у собі анекдот, небилицю, містифікацію, бурлеск і є зухвалою спробою письменника у фантастичній, жартівливій формі розповісти про повсякденне життя сучасної людини. В основі сюжету вигадана історія про те, як жінка позичила іншій жінці на місяць свого чоловіка. Навколо головного героя роману Хоми Прищепи — “дивака і характерника, гуманіста і пройдисвіта, джиґуна і мудреця” — розгортається каскад неймовірних пригод. Та, захоплюючись несподіваними поворотами сюжету, кумедними ситуаціями, в які потрапляє наш герой, ми розуміємо, що насправді головною дійовою особою в романі є дух українства, українська вдача. Вражає мова, якою написано роман, — неперевершена й органічна, сповнена неповторних прислів’їв та приказок, діалектизмів та словотворів, мова розмаїта й незнищенна, як незнищенні уява й талант нашого народу.
1 ... 84 85 86 87 88 89 90 91 92 ... 150
Перейти на страницу:

– Як усе це потрапило до твоїх рук, Одарко?

Вона, заворожена висипаним на долівку скарбом, стояла навколішки, мало не молитовно склавши руки. А може, склала так, щоб у першу-ліпшу мить зуміти захистити своє добро від нападника-грабіжника? Здавалося, ось зараз опукою впаде на гроші, накриє своїм дорідним тілом, яке здатне всмоктати в себе це багатство так, як пісок засмоктує воду.

– У спадщину дісталось чи, може, випадком натрапила на тайник?

Дармограїха наче прокидалася зі сну – й не хотіла прокидатись. Туман хмільного зачудування поволі сповзав із її обличчя, оголюючи пустку очей, що зараз блимали скупістю, та знімаючи марево-машкару з губів, що наче знекровіли, стали пісні й зів’ялі.

– Які гроші, Хомо! – прошепотіла. – Яке багатство!

– Де ти бачиш багатство, Одарко?

– Ось, – простерла крила рук над висипаним із корчажок скарбом.

– Колись, Одарко, це збіжжя й справді було багатством, а тепер казна-що.

Дармограїха дивилась так, наче я силоміць одбирав скарби, наче грабував серед широкого шляху, наче без ножа різав. Очі її стьмяніли й спопеліли, мовби всотали стьмянілу й спопелілу мертву силу чужинецьких грошей, що кучугурками темного граду лежали на долівці.

– Пам’ятаєш, Хомо, як недавно в колгоспі рили котлован під фундамент для нової майстерні? Якось навпростець удосвіта, на ярмарок кваплюсь, аж глядь під ноги – розсипано грошви, наче снігу! Я на коліна, гребу руками, в корзину сиплю. Дай, думаю, в буртовисько загляну. І заглянула, й порилася залізякою в землі – і надибала, бо не могла не надибати, маю нюх на гроші... Видно, в старовину там купець жив чи упир якийсь заможний. Так довго скарб у землі пролежав, а тепер дістався мені. Скільки багатства!

– Отямся, Одарко, яке багатство? За ці гроші й сірників у лавці не купиш...

– Ой Хомо, не кажи! Багатство!.. Шовки, єдваби, сап'ян, смушок, худоба, ліс, пасовисько, земля... За ці гроші, чуєш, Хомо? Яка сила в них, яка влада могутня!

– Схаменись, Одарко! Яка сила, яка влада? Пропала їхня сила, як давно попропадали сап’ян і єдваби. Тепер їхнє місце в музеї, як і всьому життю минулому.

Одарка, мовби вуха воском залила на мої слова, а чи сатана їй тяму відняв, бо не чула, бо знову крила рук сторожко простирала над скарбом, добутим із корчажок.

– От якби я колись жила, а не тепер.

– То й що?

– Якби жила колись, тоді б уже ці гроші не пропали намарне. Тоді б уже я зуміла пустити їх в оборот, і майна всякого надбала б! – Печаль невимовна бриніла в голосі, печаль посікла їй дихання, печаль згорбила її постать.

У болісному благанні Дармограїха поривалась, мабуть, до жорстокої долі, що не квапилася зглянутись над її плачем. – Були б у мене десятки моргів поля, воли й корови, коні і вівці, було б що їсти, пити й дорого походити!

– Одарко, отямся, – хаменав її, навертаючи до глузду. – Якби жила не тепер, а в давнину, то не мала б цих грошей, як маєш тепер.

– Як то не мала б? – присками гніву дихнули жіночі вуста.

– Бо знайшла цей скарб не колись, а тепер. А в давнину хіба ти на такі гроші спромоглася б? У давнину хіба хтось подарував би тобі такий скарб?

Жорстока слушність мого казання поволі, здається, доходила до її тями.

– Аж не віриться! – зойкнула, і в сивій кризі її очей той зойк на мить застиг іскорками дзеркальної гостроти. – Не віриться, що безсилі. Що не можна піти до банку і обміняти на нові. Що не можна покласти на ощадкнижку. Адже гроші, Хомо, справжні гроші!

В наглому безпам’ятстві Дармограїха набирала в пригорщі мідних та срібних монет, сипала на долівку, слухаючи глухий металевий подзвін, знову гребла долонями, приглядаючись до зловісно тьмавого мерехтіння, і вся вона була не жінка, а біль і розпач.

– Чуєш, Хомо, невже й справді я вхопила шилом патоки? – ніяк не вірила.

– Еге ж, удалося тобі, як старій бабі дитина.

– А ніяк не йметься віри, що сіла, мов рак на мілкому.

1 ... 84 85 86 87 88 89 90 91 92 ... 150
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)