Серед дикунів Нової Гвінеї

Я подумав, що найдоцільніше для мене продовжувати перерваний сон, бо цей берег я ще побачу, а ніч була надто темна й не можна було роздивитися нічого, крім силуетів дерев, які виступали над загальним рівнем лісу. Пружний бамбуковий поміст платформи міг правити за досить зручне ліжко, і я добре проспав понад годину. Мене збудив Гад, попереджаючи, що я спалю свій черевик, бо, витягнувшись у сні, я поклав одну ногу майже на вогнище. Тубільці попросили в мене тютюну, закурили свої сигари й почали розпитувати мене про Росію, про людей, що живуть не тільки в Росії, але й на місяці та на зорях. Між іншим, я дізнався, що планету Венеру вони називають «Бой», сузір'я Оріон — «Даманг», Волосожар — «Барессі».

Коли ми проминули острівець Ямбомбу, мені здалося, що берег утворює на цьому місці затоку. Проте світанок показав, що гадана затока кінчається протокою, і ми незабаром опинилися в ній. З двох боків берег являв собою піднятий кораловий риф, укритий густою рослинністю. На півдні був кінець суходолу Нової Гвінеї, який тубільці звуть Бейле, на півночі — острів Грагер з селищами Гада-Гада та Мітебог, за ними далі на північний захід — два острівці, Багер та інший, назву якого я забув. Ми ввійшли у велику бухту, що являла собою цілий архіпелаг острівців різного розміру — всі однаково утворені піднятим кораловим рифом та вкриті лісом. У міру того, як ми посувались, я записував назви острівців.

Сонце показалося на обрії і освітило архіпелаг, спокійну поверхню бухти й далекі гори. Протока між суходолом Нової Гвінеї та Грагером зовсім безпечна, а бухта з її численними острівцями, відгороджена від моря рифом, має, проте, кілька проходів і може правити за зручну гавань. Для цієї бухти треба буде підшукати назву, бо, хоч кожний острівець має тут свою назву, та бухти тубільці звуть просто морем. Ми обпливли три невеликі острови; на одному росли кокосові пальми й були плантації жителів Гада-Гада; п'ять або шість інших — незаселені. Углиб і на південь є гирло величенької річки. Пливучи далі, ми обминули середній з трьох незаселених острівців і побачили, нарешті, мету нашої подорожі — острів Тіару. Група кокосових пальм та витягнуті на берег піроги означали, що тут селищний причал. Мої супутники причепурилися, одягли нові пояси, збили великими гребінцями волосся й заходились старанно гребти. Можна було відрізнити юрбу тіарців, які, побачивши пірогу з Білі-Білі, вийшли до берега. Багато хто голосно кликав мене на ім'я. Коли пірога підійшла до піщаного берега, її витягнула на пісок ціла юрба тубільців. Я зійшов з платформи й, роздавши жителям Тіари, що оточували нас, подарунки, пішов до селища, де нам показали велику хатину, в якій поставили столик та складаний ослінчик, який я привіз із собою.