Остання любов президента

Я повернувся додому близько першої години ночі. Обережно, щоб не розбудити Світлану зайвим шумом, відкрив двері та на пальцях пройшов у коридор. Та всі мої старання виявились марними. Світлана не спала. Вона сиділа у кріслі й дивилась телевізор.

Я зазирнув у вітальню, здивувавшись голосам, що звідти линули. Вона підвелася, поправила на собі просторий мохнатий халат тигрового забарвлення і клацнула дистанційкою, перетворивши якийсь російський серіал у «Чорний квадрат» Малевича.

— Я вже думала, що засну до твого приходу! — Вона обняла мене, перегнувшись через свій величезний живіт. — Їсти будеш?

— Ні, я ж був на новосіллі.

— Дзвонила Валя зі Швейцарії. — Світлана подивилася на телефон, ніби він мав підтвердити її слова. — Давай присядемо, мені важко стояти.

Ми присіли на диван.

— Уявляєш, лікарі їй визначили для пологів той самий день, що й мені! Двадцять сьоме жовтня! Просто якесь диво! Ми можемо родити з нею одного й того ж дня!

— Ну то й що тут дивного! Пам’ятаєш, адже ми однієї і тієї ж ночі... — почав було я.

Добре, що Світлана пропустила мої слова повз вуха.

— Вона вже знайшла добру лікарню у Цюріху, — продовжувала Світлана. — Не дуже дорогу. Вона хоче, щоб ми родили разом, ти ж не проти?

— Звичайно, ні!

— Те саме я їй і сказала! Уяви собі, ми будемо разом родити через стінку! Сміх та й годі! Адже я пологи бачила лише у фільмах!.. Дмитро захотів взяти участь, допомагати лікарям, уявляєш! Але я не хочу, щоб ти був там поруч. Не хочу! Там від лікарні є маленький готель. Чекатимеш у номері! Гаразд?

— Гаразд.

— Так, і ще Валя сказала, що у Дмитра були проблеми. — Погляд Світлани раптом став винуватим. — Він утікав з дому. Два дні його не було. Зайшов пішки аж за сорок кілометрів. Просто взяв і пішов уздовж дороги. А потім сів на автобусній зупинці та сидів кілька годин, поки місцеві жителі не викликали поліцію. Добре, що вони такі підозріливі, а то застудився б. Саме тоді йшли дощі... Йому професор після цього призначив десять уколів. Зараз він знову в нормі. Може, чаю хочеш?

— Після шампанського? Ні, давай краще шампанське відкриємо!

— Давай, але я багато не буду, ти ж розумієш!

— Звичайно, розумію, — погоджуюся я, встаючи з дивана.

— Ні, ти тільки собі уяви: троє наших спільних дітей з’являться на світ одного й того ж самого дня, в одному й тому ж самому місці! Це так чудово! В одну ніч зачали та в один день народимо! — Вона радісно засміялася, потім піднесла долоні до рота і кінцями пальців прикрила свої губи, які сміялися. Щасливішою та дурнішою я ще не бачив Світлану жодного разу!