Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Не смійтеся з людей, які спостерігають за іншими людьми. У них є на те свої причини: вони складають акти, ведуть розслідування, складають із зібраних деталей мозаїку, яку поступово доповнюють новими деталями. Ви ж, мабуть, один з тих легковажних письменників, які вискубують декілька голих фактів і сумнівного походження анекдотів, а решту висмоктують з пальця. А тоді — запускаєте свої безсоромні вигадки у світ.
Я хотів заперечити, але він не вгавав:
Ви собі не уявляйте тільки, що Ви — невідь-хто. Не вважайте себе чимось кращим за ретельних агентів таємних поліцій по всьому світу. Тільки вони не перекручують правди, про Вас такого не скажеш. Тільки завдяки їм загальні дані можна доповнювати новими інформаціями. Світ створений для того, щоб закінчити існування великим всеохопним процесом. Але не в романі. Письменники — всього лиш брехуни.
Я навіть ображеним не відчув себе, можливо, що він мав рацію. Зрештою, його все одно ніякі протести не змусили б замовкнути. Так він і говорив далі не зупиняючись:
Ми занурюємося в голови суб’єктів, про яких збираємо інформацію. Ми мусимо знати про них усе. Навіть якщо я змушений буду визнати Вам: психології не існує. Все то — вигадка. У головах людей не знайдеш шаблонів. Кожна голова — інакша. Людина — повна суперечностей, нічого неможливо передбачити наперед. Кожна дія — дивна і не піддається поясненню. Я зрозумів це аж наприкінці своєї кар’єри. Повірте: у Вас немає права ставити себе на місце іншої людини. Ви — не ця людина. Вона — інакша. Ви, можливо, напишете якось цілу книжку про останні дні художника. Я теж намагався це зробити, але залишився на етапі підготовчих матеріалів. Надто мало часу.
Ви, напевно, були шпиком, спостерігали за похороном Сутіна з безпечної віддалі, записали собі імена, які Ви, зрештою, і так знали. Може, навіть фотографії робили? Можете показати? Ви кажете, що розпізнали цих трьох чоловіків. А обох жінок? Можливо, котрась з них уже була у Ваших актах, тож Ви не мали особливих проблем з ідентифікацією?
Він ані словом не зреагував на мої запитання, а взявся незворушно правити своєї, як таємний агент, обізнаний у справах літературних:
Внутрішній монолог нічого Вам не дасть, от побачите. Ви переконаєтеся, що він неприпустимий. Це — неправильна перспектива. І відкриття внутрішнього монологу — найбільша брехня в брехливому царстві літератури. Ви не можете увійти в іншу людину і верзти щось від її імені, це був би величезний злочин. І ще одне: він був великим мовчальником. Не приписуйте мовчальникові зайвих слів. Йому цього не хочеться. Якщо не можете відступити від своїх ліричних арабесок, то пошукайте поезії деінде. Ви визнаєте свою поразку, і Вам доведеться писати книжку заново. Переписати її від початку до кінця. Ніде не вживайте першої особи, пишіть у третій особі. Ніде не вживайте чистого минулого, тільки непевне теперішнє. Ви, звісно, проігноруєте всі мої поради, та згодом дуже про це пошкодуєте, адже Вам доведеться почати розслідування від самого початку. Так Вам і треба. Отоді згадаєте про мене, і самі себе прокленете, що проігнорували пораду практика. Повторюю: ніякого внутрішнього монологу. Він тільки нашкодить розслідуванням. Не вставляйте свого голосу в голову мовчальника. Облиште це.
Він розвернувся, знову без жодного слова на прощання, і ображено зник між могилами. Вже за десять секунд від нього не залишилося й сліду.
Була одна могила, яка важила для мене під час моїх звичних маршрутів і відвідин певних зупинок у цій повітряній географії мертвих особливо багато. Тож я і цього разу вирішив не виходити зі свого улюбленого паризького некрополя, поки не зазирну туди. Тим паче, після такої дивної зустрічі з тим старим. На моїй улюбленій могилі — найкращий надмогильний напис з усіх, які тільки зумів вигадати весь цей цвинтар. То могила Сесара Вальєхо, перуанського поета, вихідця з села в Андах, якого 1923 року доля закинула в Париж. Його мрією була громадянська республіканська Іспанія, а помер він 1938 року від задавнених наслідків перенесеної малярії. Немає нічого поетичнішого за його текст, який послужив написом на надмогильному камені: Я стільки сніжив, щоб ти зміг поспати. J’ai tant neigé pour que tu dormes. Сніг і сон… Погодна інстанція Я — і Ти, до якого Я ніжно звертається, заколисуючи до сну. Бо Ти не знає, як то — спати.
Однак того дня я не відразу знайшов ту могилу, таке зі мною ще жодного разу не траплялося. Я був спантеличений і злився сам на себе. Невже стільки часу минуло з мого попереднього візиту сюди? А може я не на тому цвинтарі? У 80-ті роки, коли я ще жив у Парижі, у мене був внутрішній компас, який допомагав мені вибирати в цьому морі могил правильне місце. Невже мій компас загубився, чи його стрілки поламалися? Довелося звернутись до одного з працівників цвинтаря, які охороняли тут смерть.