Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості
- Автор: Кэмерон Джулия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176793755
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості». Краткое содержание книги:
Кожна творча людина має безліч способів заблокувати власну творчість. Кожному з нас до вподоби один чи два способи, які особливо шкідливі для нас, оскільки дуже ефективно перешкоджають нашому творчому розвитку.
Для деяких людей їжа — це одна з проблем, пов’язаних з творчістю. Коли вони їдять солодке, чи жирне, чи певні вуглеводи, то стають в’ялими, відчувають важкість у голові й не можуть зосередитися — їхня свідомість затуманюється. Такі люди використовують їжу, щоб заблокувати енергію і зміни. Коли їх опановує відчуття, що вони рухаються надто швидко й бозна-куди і що вони от-от розпадуться на частини, вони тягнуться до їжі. Велика порція морозива, цілий вечір нездорової їжі — і організм засмічується. «Що ж я мав (мала) на думці? Що… А, байдуже…»
Для декого улюблена перешкода — це алкоголь. Для когось — наркотики. Багато хто свідомо робить своєю перепоною роботу. Вічно зайняті, вони намагаються взяти на себе якнайбільше завдань, щоб відволіктися. Вони не можуть піти на півгодинну прогулянку. «Яке марнування часу!» Невідкладні справи і численні проекти насідають на них як мухи на мед. «Дзз-дз-дз… бах!» — і вони відганяють випадкову думку, яка насправді була важливим одкровенням.
А для декого творча діяльність стає недосяжною через їхню одержимість нещасним коханням. Хапаючись за кожен болісний спогад, такі люди одразу ж стають жертвами, а не шукають способу відчути свої власні потужні сили. «Ех, якби моє кохання було взаємне…»
Ця нав’язлива думка намагається приглушити тихенький голос, який пропонує зробити перестановку у вітальні, піти на уроки гончарства чи спробувати вдихнути нове життя у той текст, який вже давно припадає пилом… Варто творчій ідеї лише зародитися, як її гнітить одержимість, яка не дозволяє проявитися страху і запобігає ризику. Піти потанцювати? Переробити цілу п’єсу, щоб головною темою стало життя у бідних кварталах міста? «Ех, якби моє кохання було взаємне…» Ну просто якась «Санта-Барбара».
Для декого великою перепоною стає секс. Сповнений чарів, збудливий, гіпнотичний інтерес до нового любовного роману відсуває написання художнього роману на другий план. Отже, всі наші творчі зусилля спрямовані винятково на новий сексуальний об’єкт.
Проте важливо пам’ятати, що їжа, робота, секс — чудові самі по собі. Саме зловживання ними перетворює їх у перешкоду для творчості. Пізнати себе як творчу людину — означає усвідомити, чим саме ви зловживаєте, коли хочете самотужки завести себе у глухий кут. Якщо творчість — це подих Всесвіту крізь соломинку, тобто крізь кожного з нас, то щоразу, коли ми відволікаємося на перепони, ми немов затискаємо цю соломинку. Ми перекриваємо потік. І робимо це навмисно.
Ми починаємо відчувати свій справжній потенціал і ту незліченну кількість можливостей, які відкриваються перед нами. Це нас лякає. Тоді ми хапаємося за те, що нас відволікає і затримує наш розвиток. Якщо ми насправді чесні з собою, то знаємо, що саме має на нас найбільш згубний вплив. Підказка: зазвичай це саме те, що ми захищаємо як своє неодмінне право.
Розгляньте всі можливі варіанти. До чого ви звикли настільки, що лише від однієї думки про те, що від цього доведеться відмовитися, вас накриває хвиля гніву? Саме ця вибухонебезпечна звичка найбільше збивала вас з дороги. Проаналізуйте її. Більшість з нас можуть дати відповідь на запитання, що є нашою отрутою. Чи їжа завдає мені шкоди? Чи саботує мої зусилля трудоголізм? А може, на заваді моєї творчості стоїть секс чи одержимість нерозділеним коханням?
Поєднувати і змішувати — ось проста інструкція, яку використовують щодо згубних звичок. Займіться чимось одним, додайте щось інше, змішайте третє і доведіть себе до виснаження. Ціль усього цього — послабити страх. Ми звертаємося до наркотику, який самі обираємо, щоб не дати собі творити щоразу, коли нас роз’їдає внутрішня порожнеча. І завжди саме страх — часто під маскою чогось іншого, але завжди саме він — підштовхує нас хапатися за ту перепону, яка заважає нашій творчості.
Зазвичай ми сприймаємо власноруч створену перешкоду до творчості як збіг обставин. Вона зателефонувала… Захотілося поїсти, а в холодильнику було морозиво… Він заглянув у гості, а при собі мав прикольну наркоту… Рішення зайти у глухий кут у своїй творчості завжди приносить полегшення у короткотерміновій перспективі, але рано чи пізно цей вибір усе одно означатиме програш.
Добровільне перебування у глухому куті — це творчий розворот. Ми відвертаємося від самих себе. Немов вода, яка вимушено зупинила свою течію, у нас починається період застою.