Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості

Трудоголізм — це залежність, яка, як і всі інші залежності, перекриває потік творчої енергії. Навіть більше, існують припущення, що саме бажання перекрити цей бурхливий потік і є прихованою причиною виникнення залежності. Люди, які надто зайняті, щоб вести ранкові сторінки, чи надто зайняті, щоб ходити на творчі побачення, напевно будуть надто зайняті, щоб прислухатися до внутрішнього голосу істинних творчих прагнень. Повертаючись до образу радіо, трудоголік глушить сигнал перешкодами, які сам і створює.

Зовсім недавно визнаний залежністю, трудоголізм усе ще широко підтримується у нашому суспільстві. Фраза «я працюю» має певний ореол благородності і обов’язковості. А насправді йдеться про те, що часто ми працюємо, щоб уникнути зустрічі з самими собою, нашим чоловіком чи нашою дружиною, а також з нашими справжніми почуттями.

Під час процесу творчого відновлення значно легше змусити когось зробити додаткову роботу — вести ранкові сторінки, аніж змусити когось розважитися на творчому побаченні. Розваги й ігри можуть змусити трудоголіка неабияк нервувати. Веселощі його лякають.

«Якби у мене було більше часу, я б частіше розважалася (розважався)», — любимо повторювати ми собі, проте це рідко буває правдою. Щоб перевірити правильність цього твердження, запитайте себе, скільки часу щотижня ви виділяєте собі на розваги — справжнісінькі, непродуктивні, типові розваги?

Більшість творчих людей у глухому куті уникають веселощів майже так само старанно, як і творчості. Чому? Тому що веселощі призводять до творчості. Вони заохочують нас збунтуватися. Змушують відчути власні сили, і саме це нас і лякає. «Можливо, я ставлюся до роботи з фанатизмом, але таким невеличким, — полюбляємо говорити ми собі, — однак я зовсім не трудоголік». Перш ніж так упевнено про це заявляти, спробуйте відповісти на ці запитання: