Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
У галузі освіти Розумовський також чимало зробив, продовжуючи традиції Мазепи, ідеї якого і пам’ять про якого жили в середовищі української шляхти. Зокрема, в усіх полках Розумовський розпорядився відкрити школи для обов’язкового навчання козацьких синів. Сучасники зазначали, що в тих школах могли навчатися безплатно всі, хто хотів. Вражало, що в тих школах навчалося багато дівчаток. Такого не було і в країнах Західної Європи.
Від самого початку свого гетьманування Розумовський намагався заснувати в Батурині університет. Ідея університету в Україні витала ще в Гадяцьких пактах. Тоді Виговський домовлявся про відкриття такого навчального закладу в Батурині. Розумовський повертається до цієї ідеї знову. Він відбудовував Батурин, зруйнований Меншиковим, прагнув перенести сюди столицю Гетьманщини. До речі, і до цього часу в Батурині стоїть зруйнований величавий палац самого гетьмана Розумовського, реставрація якого продовжується більше як століття. Гетьман зміцнював стан шляхетства, закріплював за ним селян, тягнув його до освіти, розбудовував українську столицю та інші міста палацами, парками, церквами. Українська знать почала захоплюватися кав’ярнями, операми, симфоніями, французькими модами, садами–парками з водоспадами, підземними тунелями, гротами. Досі ще в Україні мають велику популярність концерти класичної музики із колекції родини Розумовських.
Ясно було, що всі ці прагнення Розумовського та його оточення викликали настороженість уряду Єлизавети. Звичайно ж, правила не імператриця, а дворянська верхівка, яка пильним оком стежила за всіма подіями, що відбувалися в підкореній Україні. Вони боялися втратити це невичерпне джерело багатств, якими живилася і дихала імперія. Відродження за Розумовського державницьких інституцій, посилення державного правління гетьмана для Російської імперії не обіцяло нічого доброго.
Історики називають цей період “золотою осінню” Гетьманщини.
Та, на жаль, вона була нетривалою. Російський уряд продовжував грабувати Україну, а це викликало невдоволення серед українського шляхетства, серед широких мас населення. В 1754 р. були скасовані митні кордони між Україною і Росією. Розумовському заборонили розпоряджатися землями в Україні, російські чиновники контролювали фінанси, зовнішні зносини. В 1763 р. російський уряд відхилив прохання української шляхти в Глухівській петиції повернути Україні її державні права і вольності.
Коли в Петербурзі відбулась чергова зміна імператриць, російські урядові кола використовують нову повелительку Росії — німкеню за походженням — Катерину II для розправи над гетьманською Україною. За Розумовського Україна почала підніматись з колін, відроджувати свою економічну силу, національну культуру, освіту, мистецтво, свої старі судові закони, гетьманське управління зі старшинським парламентом, що тепер поширювалось і на Київ, і на Запорозьку Січ.
Приводом для розправи над Україною послужила спроба Кирила Розумовського домогтися від Петербурга, щоб його гетьманська влада була передана у спадщину його синам. До речі, сам гетьман був одружений із родичкою Єлизавети Петрівни — княжною Наришкіною. Питання про спадковість гетьманської влади не було новим для української володарної еліти, яка вбачала в цій спадковості запоруку стабільного існування, безпеку від нових чвар. Передати в спадщину синові Юрасеві гетьманську булаву хотів ще Богдан Хмельницький; Дем’ян Многогрішний просив передати свою владу братові, Іван Самойлович клопотався в цьому плані за своїх синів; Іван Мазепа бачив своїм спадкоємцем свого племінника — Войнаровського. Але щоразу проти цього поставали сили внутрішні і зовнішні: якійсь іншій групі українських старшин, котрі рвались до влади, це було невигідно; невигідне було встановлення спадкового гетьманського правління (власне монархії) і Росії, яка мріяла повністю проковтнути Україну та перетворити її на звичайнісіньку імперську провінцію. Треба відзначити, що цього разу ідею спадковості гетьманської влади підтримала значна частина відомих українських державців, майже всі полковники та сотники; адже монархічна влада в Україні неодмінно призвела б до відділення України від Росії і до повного її виходу з імперії.
За намовою своїх радників, зокрема такого, як Г. Теплов, у жовтні 1763 р. Катерина II викликає Розумовського до Петербурга і пропонує йому йти у відставку. Розумовський не погодився відразу покласти гетьманську булаву. Сподівався, певно, на якісь компроміси і поступки. Але російські урядовці ні на які поступки не йшли.