Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Ностромо. Приморське сказання
Ностромо. Приморське сказання - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ностромо. Приморське сказання

Электронная книга - «Ностромо. Приморське сказання». Краткое содержание книги:

Протистояння аристократії та простолюду, тиранія і безправ’я, грабіжницька влада і прагнення реформ, постколоніальний синдром і державотворчі наміри, унітаризм і сепаратизм, великий бізнес та іноземні інвестиції, патріотизм і космополітизм, високі ідеали та компроміси з корупцією, військові заколоти та постійний «порятунок країни». Це роман про вигадану Джозефом Конрадом (1857–1924) латиноамериканську державу Костаґуану, яка нещодавно виборола незалежність. Утім, попри фіктивність географічної локації, описані події напрочуд реальні, як реальні й пристрасті, що палають у серцях дійових осіб. У «Ностромо» (1904), цьому визнаному шедеврі англомовної літератури та найкращому зі своїх романів, Конрад сягає вершин у художньому дослідженні життя суспільства і таємниць людської душі.
1 ... 83 84 85 86 87 88 89 90 91 ... 208
Перейти на страницу:

Деку напівобернувся на стільці й запитав:

— Чи знайдеться тут трохи хліба?

Лінда заперечливо похитала у відповідь темною голівкою, до грудей їй тулилась білява голівка сестри.

— Ти не могла б дістати для мене трохи хліба? — наполягав Деку.

Дитина не ворухнулась; він бачив її великі темні-темнющі очі, які вп’ялись у нього з кутка.

— Ти мене не боїшся? — спитав він.

— Ні, — відповіла Лінда, — ми тебе не боїмося. Ти прийшов сюди з Джан’ Баттістою.

— Ти говориш про Ностромо? — знову спитав Деку.

— Так його звуть англійці, але так не називають ні людей, ні тварин, — відказала дівчинка, ніжно гладячи рукою волосся сестри.

— Але він дозволяє так себе називати, — зауважив Деку.

— Не в цьому домі, — відрубала мала.

— А! Ну тоді я зватиму його Капатасом.

Деку облишив цю тему і на деякий час цілковито заглибився у писання, а тоді знову обернувся.

— Як думаєш, коли він повернеться? — запитав він.

— Після того як він привіз тебе сюди, він поскакав у місто по сеньйора лікаря для мами. Він повернеться скоро.

— Він має всі шанси спіймати кулю десь на дорозі, — пробурмотів Мартін сам до себе, а Лінда почула його слова і заявила своїм тоненьким голоском:

— Ніхто не посміє застрелити Джан’ Баттісту.

— Ти в це віриш, — запитав Деку, — еге ж?

— Я це знаю, — переконано відповіла мала. — Ніхто в цих місцях не має досить відваги, щоб напасти на Джан’ Баттісту.

— Не треба багато відваги, щоб натиснути в кущах на курок, — буркнув Деку собі під ніс. — На щастя, ніч темна, а інакше ледве чи вдалось би врятувати срібло копальні.

Він знову повернувся до нотатника, переглянув списані сторінки і знову взявся за олівець.

«Такі були справи вчора, після того як “Мінерва” з президентом-утікачем на борту вийшла з гавані, а бунтівників розігнали по бічних вулицях міста. Я саме надіслав був телеграму, аби поінформувати більш-менш небайдужий світ, і тепер сидів на сходах собору разом з Ностромо. Досить дивно: хоча контора Телеграфної компанії розміщується в тій самій будівлі, що й Porvenir, однак юрба, яка викинула з вікна мій друкарський верстат і порозкидала шрифти по всій Пласі, не пошкодила обладнання по інший бік внутрішнього подвір’я. Коли я сидів і розмовляв з Ностромо, Бернгардт, телеграфіст, вийшов з аркади з аркушем паперу в руці. Цей коротун почепив собі велетенську шаблюку й увесь обвішався револьверами. Він кумедний, але найхоробріший для свого зросту німець, який коли-небудь вибивав телеграфним ключем абетку Морзе. Це він одержав з Кайти телеграму, яка повідомляла про те, що транспортні судна з армією Барріоса щойно ввійшли у порт, і яка закінчувалася словами: “Довкола величезний ентузіазм”. Я пішов до фонтана попити води, і хтось вистрілив у мене з боку Аламеди, сховавшись за деревом. Але я пив і не зважав на це: оскільки Барріос — у Кайті, а великі Кордильєри відгороджують нас від переможної армії Монтеро, мені здавалося, що, попри месьє Ґамачо та Фуентеса, моя нова Держава — у мене в кулаці. Я вже збирався піти поспати, але коли дістався до “каси” Ґулдів, то побачив, що в патіо на соломі лежить повно поранених. Горіли ліхтарі, була спекотна ніч, і в тому замкненому внутрішньому дворику стояв слабкий запах хлороформу та крові. З одного краю бинтував рани доктор Моніґем, лікар з копальні, а з другого, біля сходів, вислуховував, стоячи навколішки, сповідь умирущого карґадора отець Корбелан. Пані Ґулд пробиралася крізь цей хаос із бутлем в одній руці та великим жмутом вати у другій. За нею ходила її camerista, також із бутлем, і тихенько схлипувала.

Деякий час я носив пораненим воду з фонтана. Потім піднявся сходами, зустрічаючи дорóгою декого з перших леді Сулако, блідіших, ніж завжди, які несли на оберемках бинти. Не всі з них утекли на кораблі. Багато хто знайшов того дня притулок у “касі” Ґулдів. Одна дівчина з напіврозплетеним волоссям уклякла на сходовому майданчику перед нішею, де стояла Мадонна в синіх шатах та позолоченій короні. Гадаю, то була старша панна Лопес; мені не було видно її лиця, пам’ятаю лише, що задивився на високий французький підбор її маленького черевичка. Вона не видавала ні звуку, не ворушилась, не схлипувала, — от просто завмерла навколішках, уся в чорному на тлі білої стіни, безмовне втілення ревної побожності. Я певен, що вона була налякана не більше, ніж інші блідолиці дами, яких я зустрів з бинтами. Одна з них сиділа на верхній сходинці, рвучи на смуги полотнину, — молода дружина одного тутешнього підстаркуватого багатія. Вона перервала роботу й у відповідь на мій уклін помахала рукою, наче була у своєму екіпажі на Аламеді. Треба бачити наших співвітчизниць у часи революцій. Осипаються рум’яна та перлова пудра, а разом з ними зникає й пасивне ставлення до зовнішнього світу, яке їм з раннього дитинства прищеплюють освіта, традиції, звичаї. Я подумав про твоє обличчя, яке змалку мало печать інтелекту замість того карбу терплячості й покори, що проступає на обличчях, коли якісь політичні заворушення зривають з них вуаль косметики та узвичаєності.

1 ... 83 84 85 86 87 88 89 90 91 ... 208
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)