Українська усна народна творчість

—      Чим же ви направите, чим же ви направите?

—      Золотими ключиками, срібними шелюстками.

—      Аз чим же ви їдете? Що нам за дар везете?

—      З ярими пчолоньками, з красними паненками.

—      Ми того не беремо, та й за дар не приймемо.

—      А що ж ви беретоньки та й за дар прийметоньки?

—      Макове зернятонько, крайнее дитятонько.

Тоді їх пропускають. Незважаючи на пізніші нашарування, цей текст зберігає натяки на жертвоприношення, пов'язані з приходом весни — мак (елемент жертовної каші-куті, «їжі покійників») та дитини (що згодом було замінено на пташенят — звідси і мотиви похорону пташки на зразок гаївки «Воробеєчко»). У гаївках про відкриття небесних воріт та подібних до них часто зустрічається мотив боротьби чи битви. Подекуди ще й досі на окремих територіях збереглася традиція, за якою парубки б'ються, борються між собою (чи з дівчатами), імітуючи давній міф про циклічну боротьбу літа з зимою. У княжу добу до цього мотиву долучаються інші — війни та викупу. З елементами пізніших нашарувань такі твори часто набувають звучання казки:

—      Воротаре, еоротарчику, відтвори ворітонька!

—      Хто воріт кличе? — Князеві служеньки.

—      А що за дар везуть? — Яренькії пчілки!

—      Ой ще ж бо нам мало! — Що ж ми вам додамо?

—      Ой що ж ви нам додасте? — Дочку мізиночку,

—      Молодую дівоньку в рутянім віночку!

—      Воротаре, воротареньку, відтвори воротенька з щирого золотенька,

—      Що ж там за пан іде, що ж то нам за дар везе?

—      Золото-зерняточко, крайноє дитяточко!

(Вар.: Яроє пчолятонько, крайноє дівчатонько!)

—      Ми зерняток не беремо, за дитятко (дівчатко) дякуємо.

—      Володар, володар, чи дома господар?

—      Та нема його вдома, поїхав по дрова.

—      Церква замикана? — Церква одмикана.

—      А хто у тій церковці? — Золотев дитятко.

—      Мізинне дитятко, на місяцю посаджене, На місяцю посаджене, зірками обгороджене.

—      А в що воно грає? — Червоним яблучком.

—      А чим покриває? — Золотий ножик має.

—      Що воно їдає? — Все пшеничний хлібець.

—      Що воно пиває? — Все солодкий медок.

Ще одним надзвичайно поширеним на різних слов'янських територіях типом гаївки є «Кривий танець». Для його виконання в гаю забивали три кілочки або садили трьох дітей. Тоді дівчата, тримаючись одна за одну, йшли за провідницею, яка водила кривий танець, проходячи між кілками (дітьми), обходячи їх, безліч разів повторюючи недовгу пісню про цей шлях: «Кривого танця йдемо, Кінця му не знайдемо./ То в гору, то в долину, То в ружу, то в калину./ Бо його треба вести, Як віночок плести». Усі тексти цієї гаївки короткі і подібні за змістом, у багатьох з них говориться про необхідність виконувати цей танець. На думку С Килимника, ця гаївка є космічно-філософською і відтворює рух небесних світил, зокрема сонця, яке «сідає» та «встає», та рух людського життя, яке тече без упину, і кінець якому людина намагається знайти. С. Плачинда вважає, що «Кривий танець» є відображенням архаїчного міфу про богиню Ладу і символізує нелегкий шлях із вирію до рідних земель .