Українська усна народна творчість

Хоча святкування весняного циклу не дійшло до нашого часу у цілісній формі, але з елементів, які збереглися, незважаючи на їхні пізніші нашарування, вимальовується чітка образно-обрядова система.

Серед найпоширеніших магічних містерій на території давніх слов'ян була обрядова драма «Кострубонько». її фабула розгорталась так, що люди урочисто палили, топили чи хоронили у труні ідола зими з голосіннями та похоронними обрядами і цим проголошували перемогу тепла над холодом. У ній простежується зв'язок з найдавнішими культами та віруваннями. Тут знаходимо не лише анімістичні Уявлення про природу, культ землі як матері-годувальниці, культ дерев та рослин, нове розцвітання яких було часом поклоніння їм. Велику роль у цьому святі відігравав і культ вогню. До наших днів на окремих територіях збереглась традиція палити вночі на Великдень великий ритуальний вогонь, при якому здійснювались магічні дії під Речитативне промовляння «Весну-Ладу запали, запали; Лихі сили віджени, віджени...». На деяких територіях, де частини знищеного Кострубонька розкидають по полях з метою викликати кращий врожай, ця містерія фіксує й древній звичай розчленяти тіло короля або Чарівника і хоронити його в різних частинах країни, щоб забезпечити Родючість землі, людей і тварин. За свідченням Дж. Фрезера, цей звичай був надзвичайно поширений на слов'янських землях У святах весняного періоду надзвичайний акцент робиться на культі предків, що набуває свого найвищого вияву у Великдень — час поклоніння Роду та померлим родичам, що відбувалось упродовж тижня і завершувалось так званим «Мертвецьким велико-днем». Його святкування було пов'язано із вірою в те, що душі предків разом із птахами повертаються з вирію (або із ототожненням померлих душ із птахами, вірою в переселення їх у тотемів). Це свято мало зв'язок із астральним культом і відбувалось у час першого повномісяччя від дня весняного рівнодення. Основними обрядами тут були поклоніння в гаях душам померлих, згодом від часу походу людей в землю — на місцях їх захоронень. Найпоширенішим фетишем у цих ритуалах було яйце — у його формі робили могили, посипаючи їх жовтим піском, охрою чи жовтим цвітом. Воно також було символом життя і нового народження, перемоги над смертю (як перемоги весни над зимою, тепла над холодом). Яйце вважалося символом Рахманського Великодня, який святкувався через чотири тижні після Великодніх свят. У цей день шкаралупу із крашанок та писанок пускали за водою на спомин за померлими.