Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Цікавою, з огляду тотемних вірувань, є древня гаївка «Ремез». Ремез через незвичайний спосіб будування гнізда (яке він склеює з волосинок-ниточок і підвішує на гілці у недосяжному та недоступному місці) вважався містичним птахом. Тому ця гаївка має сакральний зміст і звучить як замовляння:
Далі в цій гаївці ремеза відраджують вити гніздо на горісі, до якого можуть прийти люди, і радять вити гніздо на сосні. Потім, відповідно, відраджують вити на сосні, яку можуть зрубати, і т. д. Твір завершується закликом звити гніздо «у дівиці, у дівиці, у світлиці», яку ремез може радувати своїм співом і дарувати їй щастя. У цьому творі простежується зв'язок із давнім повір'ям про те, що хлопець, який знайде ремезове гніздо, буде щасливий у взаємному коханні.
Значна кількість гаївок зберегла вірування праслов'ян про тотемні дерева. Наприклад:
Персоніфіковані образи дерев постають тут як живі розумні істоти, що розмовляють між собою (древні люди вірили, що шум дерев є їх своєрідною мовою). Про те, що ця гаївка дещо пізнішого періоду творення свідчить її зв'язок із астрально-природними культами поклоніння сонцеві, вітру, дощеві.
Одним із найдавніших ритуалів, що зберіг елементи культу священних гаїв, є обряд «Шум-шум'ячий» («Зелений Шум»). Гаївка, що його супроводжує, будується на основі звуконаслідування весняних звуків лісу, що первісно мало магічний характер:
Ой нумо, нумо, в Зеленого Шума — А в нашого Шума зеленая шуба. А Шум ходить по діброві...
На деяких лісистих територіях донедавна зберігався весняний обряд «Шума заплітати», про який говориться у давньому тексті: «Ііпли дівчата Шума заплітати, Ой дівки, парубки, Шума заплітати». Часті повтори звуконаслідування на «ш» (типу шума, шуба, нашого, ішли) звучали як магічні замовляння і мали на меті імітативно накликати швидке розпускання дерев.
Подібною у функціональному плані є гаївка «Жучок». У її драматичній частині мала дитина, що виконує роль жучка, повзає по «містку», складеному з рук дівчат; а поетичний текст є звуконаслідуванням природи, що імітативно повторюється:
Ця гаївка має велику кількість варіантів на різних територіях, але усі вони містять образи тотемних символів — калини, лілеї, барвінку, тощо. Метою творів такого типу було «пробудити» природу від зимового сну, накликати шум дерев, птахів, тварин, комах (основна функція яких полягає в запиленні квітів і фруктових дерев).
Елементи звуконаслідування, побудованого на вірі у магічну дію слова як такого, та риси архаїчних замовлянь спостерігаються й у іншій групі творів весняного циклу — міфологічних гаївках. Найдавніші з них поєднують елементи праміфа про світове дерево, згадки язичницьких божеств з натяками на контагіозну магію:
Відмінність їх від попередньої групи в тому, що в них з'являються звернення-замовляння до праслов'янських божеств — Дани, Лади, Ярила. У них частими є рефрени, типу «Ой Дану, кажи Дану, ой туда та Дану», «Гой, Дана, Дана, Дана, Дана, гой Дана, Дана», «Ші-ді, рі-ді, ші-ді, рі-ді, ші-ді, рі-ді, Дана», («Оді-ріді, оді-ріді, оді-ріді, Діна»), що сприймаються як звуконаслідування весняної води, потоків; або: «Ой Лада-Лада», «Ой Льолі-Ладо», «Ладонька-Ладонька», які часто супроводжувались так званими «ладуваннями» чи «ладанками» — ритмічним плесканням в долоні на честь Лади, що відбувались у формі магічних ігор між парами. Тепер важко знайти пояснення багатьох таких рефренів, як «Чим-бар, чим-бар, чимбарина гарна», «Гоп, чинди-ринди-рін, чинди-ринди-ріща». Але вони, втративши зв'язок з міфологією, згодом увійшли в ліричні пісні, у яких не несуть такого семантичного навантаження, як у давніх творах календарної обрядовості.