Тореадори з Васюківки
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Тореадори з Васюківки». Краткое содержание книги:
— А це мій братик Микола,— сказала Валька, бо Ява здивовано позирав на першокласника у синій шкільній формі, що весь час крутився біля нас. І братик Микола почервонів, наче його знайомили не з кирпатим Явою, а з космонавтом Поповичем, кіноартистом Рибниковим абощо.
— Я, власне, сюди заради нього й прийшла, бо мати його самого ще не пускає,— ніби вибачаючись, пояснила Валька. Після чого Ява зміряв братика Миколу одверто зневажливим поглядом. Той ще більше почервонів.
— То ви їх упіймали-таки чи ні? — спитала Валька.
— Авжеж,— недбало кинув Ява.
— І не написали. Теж іще! Чи, мабуть, адресу загубили? Так?
— Ні, не загубили... Але...— Ява здвигнув плечима, і цей жест можна було зрозуміти: мовляв, чого б це я став писати, дуже потрібно... Валька зашарілася. Переборюючи ніяковість, сказала:
— Ну, ви, звичайно, не самі їх ловили, вам дорослі допомагали. Чи, навпаки, ви дорослим...
— До чого тут дорослі,— пхикнув Ява.— Ми самі...
Він блискавично зиркнув на мене і... прикусив губу. Та
було вже пізно.
Я зітхнув, підняв руку і вліпив йому в лоба три дзвінких добрячих талабани — аж луна пішла. Валька зойкнула. Братик Микола захихотів. Хтось іще поблизу засміявся. Ходулі зламалися, і Ява опинився на землі — отетерілий, червоний, як помідор, з виряченими очима. Мені аж шкода його стало. Та хіба я винен? Він же сам домовлявся. Було б не ставити таких умов...
Бачачи, що Ява не збирається давати мені здачі, Валька (добра душа!) накинулась на мене:
— Ти чого? Здурів? Що це за жарти?
Круг нас почали збиратися діти. Ява забігав очима, як загнане звіря, і видушив із себе усмішку — жалюгідну роблену усмішку (так усміхаються, сидячи на чужій груші, коли заскочить хазяїн). І сказав:
— Нічого... Все гаразд... Тепер ми квити...— обернувся до гурту.— Ну, чого дивитесь? Кіна не буде.
Діти, посміюючись, почали розходитися — тим більше, продзвенів дзвінок, антракт закінчувався.
— А що все-таки сталося? Чого це ви? Ви що — посварились? — не могла заспокоїтися Валька.
— Зовсім ми не посварились. Просто у нас угода є одна,— Яві не хотілось пояснювати. Ми вже зайшли в зал і пробиралися до своїх місць.
— А яка, яка угода? — не вгавала Валька (от уже ж та дівчача цікавість!).
— Та потім, після вистави.
— Ну, добре, то ви ж не тікайте.
— Гаразд.
Вистава закінчилася, і ми вийшли з театру. Ява зовсім заспокоївся від шалабанів і тепер, по-півнячому витягнувши шию (от-от кукурікне!), зазирав через голови. То він виглядав Вальку з братиком Миколою.
— Може, підем? Нащо вона нам потрібна? Тільки стрекотатиме, як сорока,— сказав я похмуро. Настрій у мене був паршивий — годинник муляв мені серце. І, здавалось, не було вже ніякої надії на те, що він потрапить до свого хазяїна. Хоч виходь на вулицю і гукай. Та хіба догукаєшся! Хіба знайдеш людину (не знаючи ні прізвища її, ні адреси) у місті, де півтора мільйона жителів, ще й півмільйона приїжджих! Безвихідь! Хоч криком __кричи, хоч плач! Але Ява зовсім на іншій хвилі, зовсім'не про те думає.
— Як це ми можемо піти! Ти що! — говорить він.— Ми ж обіцяли почекати. Виходить, знову на брехню мене штовхаєш! Диви, так і шалабанів назаробляти можна.
«Ми обіцяли!» Як це в нього здорово виходить! Сам обіцяв, а каже «ми». Який колективіст! Нащо мені така радість! Я й рота не розтуляв...
Але висловити всього цього я не встигаю, бо з юрби якраз випурхнула Валька з братиком Миколою і підбігла до нас.
— А я вас у фойє виглядала, думала, ви там чекаєте. Ну, ходімо!
Ми йшли вулицею в парк до пам'ятника Ватутіну. Валька весь час говорила, але я не слухав. Мені було нецікаво. Аж раптом я почув своє ім'я.
— Чого це Павлик якийсь кислий такий, сердитий? Він не хворий? Чи, може, в нього щось сталося?
«Сама ти хвора»,— роздратовано подумав я. Що їй від мене треба? І не люблю, коли мене Павликом називають! Павлик-равлик!..
Ява пронизливо подивився на мене, і в очах його було: «Ну, друже, брехати я не можу. Вибачай».
— Так, сталося,— зітхнув він.— Неприємність сталася...
І Ява раптом почав розповідати все, як було: і про весь учорашній день, і про годинник, і про те, як ми сьогодні ходили по театрах.