Євангелія від Ісуса Христа
- Автор: Сарамаго Жозе
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5015-1
- Переводчик: Віктор Шовкун
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Євангелія від Ісуса Христа». Краткое содержание книги:
«Євангелія від Ісуса Христа» (1991), мабуть, одна із найскандальніших книжок XX століття. Церква визнала її образливою для католиків, однак саме за цей роман автор одержав Нобелівську премію. Сарамаґо зумів дати власне — глибоке та оригінальне — трактування епізодів Нового Завіту. Автор позбавляє Ісуса героїки, показуючи його перш за все людиною з її бідами та сумнівами, бажаннями та помилками.
Перейти на страницу:
усмішка чоловіка, який знайшов те, що шукав. Ісус підвівся на ноги й відступив під стіну печери, тепер він міг краще роздивитися обличчя велетня, який виявився не таким уже й велетенським на зріст, він був хіба що на п’ядь вищий від найвищих жителів Назарета, то був звичайний оптичний обман, а без нього, як відомо, неможливі ані чудеса, ані надприродні явища, й навряд чи це відкриття належить сучасності, і якби Голіаф народився трохи пізніше, він би просто грав у баскетбол. Ти хто? — запитав незнайомець, проте було видно, що він лише хотів розпочати розмову. Він устромив смолоскип у розколину скелі, прихилив до стіни дві палиці, які приніс із собою, одну вузлувату й відшліфовану його долонями, якою, мабуть, користувався давно, й другу, яку, схоже, тільки щойно зрізав, ще не очищену від кори, а потім сів на найбільший камінь і тісніше загорнувся у великий плащ, який був у нього на плечах. Я Ісус із Назарета, відповів хлопець. А чого ти сюди прийшов, якщо ти з Назарета? Я з Назарета, але народився я в цій печері й прийшов подивитися на те місце, де я з’явився на світ. Ти прийшов у світ із лона своєї матері й повернутися туди вже не зможеш, хоч би як тобі хотілося там побувати. Ісус почервонів, почувши ці слова, такі безжальні у своїй брутальній правдивості. Ти втік із дому? — запитав незнайомець. Хлопець завагався, ніби намагався обміркувати, чи його відхід із дому можна назвати втечею, і зрештою відповів: Так. Ти посварився з батьками? Мій батько помер. Он як, сказав незнайомець, але Ісус спізнав дивне відчуття, яке він не зміг би виразити словами, що він уже знав відповіді на всі запитання, які він ставив, на все, що було досі сказано, й навіть на все те, про що розмови не було. Ти не відповів на моє запитання, провадив незнайомець. На яке? Чи в тебе виникли якісь непорозуміння з батьками. Це моя особиста справа. Не грубіянь мені, хлопче, а то я заміню тобі батька й добряче тебе відшмагаю, твоїх криків тут не почує навіть сам Бог. Бог — це очі, вуха та язик, Він усе бачить, усе чує, а не все каже лиш тому, що не хоче. Що ти знаєш про Бога, хлопче? Те, чого мене навчили у школі при синагозі. У синагозі тебе ніколи не навчали, що Бог — це око, вухо та язик. Я сам зробив такий висновок, якби Бог не був усім цим, він не був би Богом. А чому ти думаєш, що Бог — це око та вухо, а не два ока та два вуха, як у нас із тобою? Бо одне око може одурити друге око, одне вухо може одурити друге вухо, язику цього не треба, й тому він один. Язик людини також дволикий, він може казати правду й може брехати. Богові не дозволено брехати. А хто Йому заборонить? Він сам це Собі забороняє, бо інакше Він би заперечував Себе. А ти Його бачив? Кого? Бога. Я не бачив, але бачили інші й про все повідомили. Незнайомець промовчав і став пильно роздивлятися хлопця, ніби шукав у ньому знайомі риси, а тоді сказав: Це правда, деякі люди вважають, що бачили Його. Він ще помовчав, а тоді сказав із лукавим виглядом: Ти мені не відповів. На що? Чи не посварився ти зі своїми батьками. Я пішов із дому, бо захотів пізнати світ. Твій язик уміє брехати, хлопче, але я знаю, хто ти такий, ти син теслі на ім’я Йосип і чесальниці вовни на ім’я Марія. Звідки ти знаєш? Одного дня я про це довідався й досі не забув. Поясни ліпше. Я пастух і багато років пасу тут своїх овець та кіз і цапів та баранів, що їх покривають, і мені довелося бути в цій місцевості, коли ти з’явився на світ, і я був тут також тоді, коли вбивали малюків у Віфлеємі, тож я знаю тебе давно, як бачиш. Ісус зі страхом подивився на свого гостя й запитав: А як тебе звуть? Моїм вівцям цього знати не треба. Але ж я не вівця з твоєї отари. Хто знає. Скажи мені своє ім’я. Якщо вже тобі так хочеться називати мене на ім’я, називай мене Пастирем, і цього буде досить, щоб я прийшов, коли ти мене погукаєш. Візьми мене в помічники. Я чекав, коли ти мене про це попросиш. Ну то як? Я візьму тебе у свою отару. Таємничий гість підвівся, взяв свого смолоскипа й вийшов на повітря. Ісус вийшов за ним. Ніч була темна, місяць іще не зійшов. Біля входу до печери, лише подзеленькуючи в тиші кількома дзвіночками, кози та вівці спокійно чекали, коли закінчиться розмова між їхнім пастухом і його новим підпаском. Нічний гість підняв смолоскип, щоб Ісус побачив чорні голови та гладенькі спини кіз, білі мордочки та кудлаті боки овець, і сказав: Ось моя отара, паси її й пильнуй, щоб жодна вівця чи коза не пропала. Сидячи на вході до печери, у мерехтливому світлі смолоскипа, Ісус із Пастирем повечеряли черствим хлібом і сиром, потім пастух повернувся до печери й виніс нову палицю, яка ще не була очищена від кори. Розпалив вогнище і, спритно крутячи палицю між язиками полум’я, обпалив її кору, так що вона сама стала відпадати від неї довгими клаптями, потім грубо обстругав її вузли. Дав їй трохи вистигнути і знову сунув у вогонь, потім висмикнув із вогню, знову засунув, знову висмикнув і робив це дуже швидко, щоб полум’я не встигло її спалити, а тільки обпалило поверхню деревини, зробивши молоду гілку темною, твердою і міцною, як стовбур старого дерева. Коли пастух закінчив свою роботу, то сказав: Ось тобі твоя пастуша патериця, міцна й довга, твоя третя рука. Хоч долоні в Ісуса не були такими вже делікатними, проте він не зміг утримати палицю, й вона впала на землю, бо обпекла йому шкіру. Але ж пастух не випустив її з рук, як це йому вдалося? — подумав Ісус, проте відповіді на своє запитання не знайшов. Коли нарешті місяць викотився на небо, вони пішли в печеру, щоб поспати. Кілька овець і кіз увійшли за ними й полягали біля них. Удосвіта пастух розбудив Ісуса і сказав йому: Підводься, хлопче, кінчай спати, моя скотинка хоче їсти, відтепер ти проводжатимеш її на пашу, й ще ніколи у своєму житті ти не робив такої важливої роботи. Повільно, пристосовуючи свою ходу до коротеньких і дріботливих кроків отари, пастух попереду, підпасок позаду, усі посунули, люди й тварини, у свіжому й прозорому сяйві світанку, який, схоже, не поспішав поступитися своїм місцем сонцю, ніби ревнував до сліпучого світла, в якому світ ніби щодня народжувався знову. Набагато пізніше стара жінка, з великими зусиллями переставляючи хворі ноги й допомагаючи собі костуром, тобто дибаючи ніби на трьох ногах, приплентала від невидимих звідси будинків Віфлеєма й увійшла до печери. Вона не дуже здивувалася, не заставши там Ісуса, бо якби вони знову зустрілися, говорити їм уже не було б про що. У сутінках печери мерехтів вогник каганця, в який пастух долив олії.
Перейти на страницу: