Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

У другій половині дня йшов дощ, весь світ ніби затягло тьмяно-сірою запоною. Монтег стояв у передпокої, пришпилюючи до куртки значок, на якому палала жовтогаряча саламандра, а потім довго й замислено дивився на вентиляційну решітку. Його дружина, одірвавшись од п’єси, яку читала в телевізорній кімнаті, зиркнула на нього.

- Чи ти ба! - мовила вона. - Чоловік думає!

- Так, - відказав Монтег. - Я хотів поговорити з тобою. - Він помовчав. - Учора ти випила всі таблетки з цієї пляшечки.

- Не може бути, - здивовано відповіла вона.

- Пляшечка порожня.

- Та не могла я цього зробити! Навіщо? - повторила дружина.

- Може, ти проковтнула дві, а потім забула і взяла ще дві, знов забула й прийняла ще дві, а вже тоді, одурманена, ковтала одну за одною, аж поки проковтнула тридцять чи сорок - усі, скільки їх було в пляшечці.

- Дурниці! Навіщо це мені робити?

- Не знаю. Вона помітно чекала, поки він піде.

- Не зробила б я цього, - повторила. - Ніколи б не зробила.

- Нехай буде по-твоєму, - відповів Монтег.

- Хай буде. - Вона знов узялася читати сценарій.

- Що сьогодні по телебаченню? - стомлено спитав він.

Цього разу Мілдред навіть не підвела голови.

- П’єса з розгортанням на всі чотири стінні екрани. Починається через десять хвилин. Сьогодні вранці я одержала поштою свою роль. Я дещо їм запропонувала, це повинно мати успіх у глядача. П’єсу писали, опускаючи одну роль. Зовсім нова ідея! Цю роль господарки дому виконую я. Коли треба подати репліку, якої немає в п’єсі, всі дивляться на мене з трьох стін, і я промовляю цю репліку. Ось, наприклад, чоловік каже: “Що ти про це думаєш, Гелен?” - і дивиться на мене, а я нібито сиджу отут, у центрі сцени, бачиш? І відповідаю... Стривай, що ж я відповідаю? - Вона почала водити пальцем по рядках п’єси. - Ага, я відповідаю: “По-моєму, це чудово!” І п’єса йде далі, поки він скаже: “Ти згодна з цим, Гелен?” Тоді знов я кажу: “Авжеж, згодна!” Хіба не цікаво, Гаю?

Він стояв у передпокої, дивлячись на неї.

- Справді, цікаво, - повторила вона.

- Про що п’єса?

- Я ж тобі казала. Там три дійові особи - Боб, Рут і Гелен.

- Еге ж!

- Це справді надзвичайно цікаво. Буде ще цікавіше, коли матимемо четверту телевізорну стіну. Як ти вважаєш, чи довго нам доведеться заощаджувати, аби замість звичайної стіни поставити телевізорну? Це коштує лише дві тисячі доларів.

- Третина того, що я заробляю за рік.

- Усього-на-всього дві тисячі, - повторила вона. - Ти міг би інколи й про мене потурбуватись. Якби ми поставили четверту телевізорну стіну, ця кімната була б уже не тільки наша - тут оселились би різні незвичайні люди. Можна відмовитись від чогось іншого.

- Ми й так багато від чого відмовились, щоб виплатити за третю стіну. Лише два місяці тому її поставили, якщо ти пам’ятаєш.