Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
Жінка спідлоба зиркнула на неї.
— Постривай, може, й сама колись така будеш. Отоді подивлюсь я на тебе! Радітимеш, як і я, краплині того зілля, аби тільки забути своє горе!
— Ану, Прю,— мовила Діна, показуй свої хлібці. Осьде й пані тут, вона заплатить.
Міс Офелія відібрала два десятки хлібців.
— Квитки отам на верхній полиці, в щербатому глечику,— сказала Діна.— Полізь, Джейку, дістань.
— Квитки... Які ще квитки? — спитала міс Офелія.
— Ми купуємо квитки в її хазяїна, а вона дає нам за них хліб. )
— А коли я вертаюся, хазяїн лічить квитки й гроші, і як чогось там недолічиться, то б’є мене смертним боєм.
— Так тобі й треба,— мовила Джейн, ота метка покоївка.— Ти ж береш його гроші й пропиваєш. Оце таке вона робить, пані.
— І завжди так робитиму. Інакше жити я не можу. А ото хильну та й забуваю своє горе.
— Це дуже погано й нерозумно,— сказала міс Офелія,— красти в хазяїна гроші й втрачати людську подобу.
— Може й так, пані. Та я однаково це робитиму, от робитиму — і край! Ох, сконати б мені швидше! Сконати й позбутися всіх мук...
Стара жінка важко підвелася й знову поставила на голову свій кошик, та, перше ніж вийти за двері, вона окинула поглядом молоду квартеронку, що й досі стояла, граючись своїми сережками.
— Думаєш, така вже ти краля з цими брязкальцями? Радієш, трусиш кучерями й позираєш на всіх, мов яка цяця. Та дарма, ось доживеш колись і станеш така ж стара, злиденна й немічна, як і я. А нехай би таки стала! Отоді побачимо, чи ти не питимеш. Питимеш, іще й як! Геть зіп’єшся. Та й по заслузі, отак-то!..
І, злісно гмукнувши, вона вийшла з кухні.
— Ач, стара потвора! — мовив Адольф, що прийшов по воду господареві для гоління.— Якби я був її хазяїном, я б ще дужче її лупцював.
— Куди вже там дужче,— заперечила Діна.— В неї і так уся спина розмальована, аж плаття застебнути не можна.
Як на мене, то таких низьких істот не слід би й пускати в порядні доми,— сказала міс Джейн.— Як ви гадаєте, містере Сен-Клер? — грайливо повела вона голівкою в бік Адольфа. Треба сказати, що, привласнюючи різні речі господаря, Адольф прибрав собі і його ім’я; отож серед кольорових жителів Нового Орлеана він був відомий як м і с т ер Сен-Клер.
— Цілком з вами згоден, міс Бенуар,— відказав Адольф.
Бенуар було дівоче прізвище Марі Сен-Клер, а Джейн належала їй.
— Дозвольте вас запитати, міс Бенуар, чи не до сьогоднішнього балу на вас ці сережки? Вони просто чарівні!
— Мені аж дивно, містере Сен-Клер, які ви всі, чоловіки, нескромні! — сказала Джейн, труснувши своєю гарненькою голівкою, так що сережки знов забряжчали.— От не танцюватиму з вами сьогодні цілий вечір, коли будете ще про щось питатися!
— Ой, та невже ж ви така жорстока? А я саме хотів спитати, чи будете ви сьогодні в своїй рожевій сукні,— не вгавав Адольф.
— Про що це ви тут? — запитала гарненька і жвава квартеронка Роза, збігаючи східцями до кухні.
— Цей містер Сен-Клер такий нескромний!
— Слово честі, ні,— мовив Адольф.— Ось нехай і міс Роза скаже.
— Я знаю, який він зухвалець,— сказала Роза, сердито стрельнувши оченятами на Адольфа.— Він так мене завжди дратує!
— О дами, дами, моє серце напевне розірветься між вас двох! — промовив Адольф.— Одного ранку мене знайдуть на ліжку мертвого, і винні в тому будете ви.
— Ви тільки послухайте, що каже це жахливе створіння! — вигукнули обидві дами, заходячись сміхом.
— Ану вимітайтеся звідси, ви! Нема чого тут мені під ногами крутитись і дурниці плескати,— обізвалася Діна.
— Тітка Діна того така сердита, що не може піти на бал,— зауважила Роза.
— Ні до чого мені ваші мулатські бали,— сказала Діна.— Вихиляєтесь там одне перед одним і вдаєте з себе білих. А насправді, ви такі самі негритянки, як я.
— Тітка Діна щодня мастить помадою свої шорсткі крутики, щоб вони випростались,— мовила Джейн.
— А вони однаково крутики,— докинула Роза, зловтішно труснувши своїми шовковистими кучерями.
— Хоч крутики, хоч патли — чи не те саме волосся— озвалася Діна.— А ось нехай би хазяйка сказала, хто з нас більшого вартий — дві отакі, як ви, чи одна я. Ану забирайтеся звідси, панство задрипане, не муляйте мені очі!
Тут розмову перервало втручання одразу з двох боків. Зі сходів долинув невдоволений голос Сен-Клера, що запитав Адольфа, чи не думає він там ночувати з водою для гоління. Водночас із їдальні вийшла міс Офелія і сказала:
— Джейн, Розо, чого це ви тут байдикуєте? Ану йдіть на місце та беріться до шитва!