Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
— Ой пані, та звісно, що ні! Просто не було чистого рушника, от я й узяла її. А потім відклала випрати, тому вона й тут.
— Яка безпорадність! — мовила про себе міс Офелія і знов повернулася до шухляди.
Вона знайшла там тертушку для мускатних горіхів, кілька горіхів, молитовник, дві бруднів шовкові хусточки, клубок пряжі та недокінчену в’язанину, пачку тютюну й люльку, кілька коржиків, два позолочених порцелянових блюдечка з якоюсь помадою, пару стоптаних черевиків, клапоть фланелі, в який було дбайливо загорнуто й зашпилено кілька невеличких цибулин, дамаські серветки, грубі рушники, мотузки, циганські голки, декілька розірваних паперових пакуночків, з яких по всій шухляді порозсипалось пахуче зілля.
— Де ти тримаєш мускатні горіхи, Діно? — запитала міс Офелія з виглядом людини, що насилу тамує обурення.
— Та де трапиться, пані. Онде кілька їх в отій щербатій чашці, а ще є отам на полиці.
— Ось іще в тертушці,— сказала міс Офелія, виймаючи горіхи.
— Ай справді, це ж я сама їх туди поклала сьогодні вранці. Люблю, коли все напохваті,— мовила Діна.— Ану, Джейку, ти чого спинився? Ось я тобі...— додала вона, заміряючись на винуватця кописткою.
— А це що таке? — спитала міс Офелія, діставши з шухляди блюдечко з помадою.
— Ой, та це ж моя масть для волосся! Я поклала її туди, щоб була напохваті.
— І ти береш на неї хазяйську порцеляну?
— Та що ви! Просто я дуже поспішала, а оце якраз хотіла її перекласти.
— Ось тут дві дамаські серветки.
— То я відклала їх, щоб віддати випрати.
— Хіба ти не маєш якогось одного місця для брудної білизни?
— Та купив був хазяїн оту скриню, казав, що для білизни. Але я люблю місити на ній тісто, та й поставити часом дещо, отож і незручно піднімати віко.
— А чому ти не місиш тісто на столі?
— Ой пані, там же завжди повно брудного посуду, і того, і сього, то де ж би там приткнутися...
— Посуд треба мити й прибирати на місце.
— Щоб я мила посуд! — аж скрикнула Діна, в якої гнів починав брати гору над удаваною шанобливістю.
— Та хіба пані щось тямить у нашій роботі, хотіла б я знати! Коли ж би то хазяїн дочекався обіду, якби я гаяла весь свій час на посуд? Онде панночка Марі ніколи мені такого не загадує, хоч кого спитайте!
— А що це за цибуля?
— Ой, ось вона де! — мовила Діна.— А я ніяк не пригадаю, куди її поклала. Це ж особлива цибуля, я її навмисне берегла до сьогоднішньої печені. Та й забула, що вона в цій старій фланельці.
Міс Офелія підняла розірваний пакет із зіллям.
— Краще б пані там нічого мені не рушила. Я люблю, щоб усе в мене завжди лежало на місці,— рішуче мовила Діна.
— Та пакети ж усі розірвані.
— Зате мені зручно з них витрушувати,— відказала Діна.
— Але ж усе воно порозсипалося по шухляді.
— Ще б пак! Коли пані перевернула все догори дном, то звісно, що порозсипається. Онде скільки пані розтрусила,— сказала Діна, занепокоєно підступаючи до шухляди.— А нехай би пані посиділа нагорі та почекала, доки мені настане час прибирати і я все тут опоряджу. Де ж би то мені щось робити, коли пані ходить і заважає... Гей, Семе, ти навіщо даєш малому цукерницю? Ось я тобі як стукну!..
— Я сама приберу в кухні й дам усьому лад, раз і назавжди. І сподіваюсь, Діно, що надалі ти його триматимеш.
— Та що ви! Міс Феліє, чи ж видано де, щоб благородні дами робили таку роботу? Та де ж би то! Ні моя стара хазяйка, ні панночка Марі й гадки про таке ніколи не мали. Та й ні до чого воно як на мене.
Діна обурено походжала по кухні, а тим часом міс Офелія розібрала посуд, позсипала цукор з десятка цукерниць в одну велику, повідкладала брудні серветки й рушники, а тоді сама заходилася мити, чистити й опоряджати все у кухні, та так. швидко і вправно, що Діна тільки очима лупала з подиву.
— Оце-то маєш! Та коли всі північні панії отак навчені, то ніякі вони й не панії, де ж би то! — мовила вона до своїх підлеглих, коли міс Офелія відійшла на безпечну віддаль.— Як мені настане час прибирати, я й сама можу зробити все не гірше. Не треба мені,
щоб тут крутилися всякі панії і запроторювали мої речі хтозна-куди!
Віддамо Діні належне: часом на неї нападала жага чистоти й порядку. Тоді вона казала, що «настав час прибирати», і з величезним запалом бралася до діла. Насамперед вона вивертала вміст усіх шаф і шухляд на підлогу та столи, внаслідок чого безладдя, що звичайно панувало в кухні, збільшувалось принаймні вдесятеро. Після того Діна запалювала люльку, сідала й поволі перебирала своє добро, оглядаючи кожну річ з усіх боків і висловлюючи свою думку щодо неї, а тим часом кухонна малеча за її велінням ретельно начищала олов’яний посуд, і в кухні на кілька годин зчинявся страшенний гармидер. На всі запити Діна відказувала, що в неї «час прибирання»: вона, мовляв, не може далі терпіти такого безладу і хоче привчити цю молодь до справжнього порядку. Сама вона щиро вважала себе взірцем охайності і завжди, коли десь щось було негаразд, перекладала вину на «молодь» та інших мешканців будинку.