Рент. Усна біографія Бастера Кейсі
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4243-9
- Переводчик: Вікторія Наріжна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Рент. Усна біографія Бастера Кейсі». Краткое содержание книги:
Оце вам про паніку. Тепер ви бачите, що я за безголовий сраний ідіот.
Недді Нельсон: Чи можете ви відкинути той факт, що до спалаху епідемії сказу пропорційно молодша спільнота найттаймерів почала кількісно переважати популяцію дейтаймерів? Хіба добряча епідемія не зробить із найт-таймерами те саме, що СНІД зробив із Африкою? Хіба вона не виснажує політичних потужностей прогресуючої спільноти й не зберігає існуючих владних структур?
Ґалтон Най: Ми не знаємо, інфіковано її чи ні, але не хочемо ризикувати. У нас є власне здоров’я, про яке треба дбати. Я не кажу, що ми з її мамою більше її не любимо, але тієї ночі, коли наша донька вийшла з дому з цим її так званим «бойфрендом», вона для нас померла.
Благослови її Господь, але якщо наша дівчинка раптом з’явиться в одну з ночей, наші двері залишаться замкненими.
34 — А що як
Недді Нельсон: Мені б хотілося спитати, чи ви колись замислювалися, чому домінантна культура декларує певні речі? Я маю на увазі, чому вона просто вколочує тобі в голову, що певні речі є цілковито, абсолютно неможливими? Наприклад, те, що в науці називається «дідусевим парадоксом»1? Як так виходить, що вам не варто навіть і думати про подорож у часі, бо ж тоді ви можете потрапити в минуле, убити свого дідуся, скажімо, випадково, і тоді — опля! — вас більше нема? Я про те, що, якби ви довіряли урядовим експертам, ви б точно не стали ризикувати й нізащо не відправилися б у часі назад?
Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Я була зовсім малою, але пам’ятаю, як через акт I-SEE-II стали закриватися дослідження «ефекту зіваки» — ті, в яких урядові інженери типу моєї мами врізалися одне в одного, щоб вивчати вплив цього на дорожній рух. Пам’ятаю, як мама розповідала, хто зник із їхнього офісу, а я подумала: вона має на увазі, що їх звільнили або тимчасово усунули. Кожного тижня — кількох інженерів. Я питала, чи вона теж піде, і вона відповіла мені: «Ні». Ніколи, сказала вона, ніколи без її маленької Ехо, тобто без мене, і без мого татка. Вона сказала, що ніколи нас не залишить.
Недді Нельсон: А що якби? Якби хтось повернувся й змінив минуле, то звідки б усі інші дізналися? Хіба ми не знаємо тільки ту теперішню реальність, яку знаємо? Що коли реальність посувається — трішечки, на волосинку, — щомиті? І що як люди, які зараз при владі, вже посунули цю реальність, щоб дістатись вершини, а тепер переконують усіх інших не гратися з історією, мовляв, можна потрапити в минуле, убити свого далекого пращура, — і всі наступні покоління, включно з нами самими, ніколи не народяться?
Я про те, чи не могли люди, які контролюють зараз гроші й політику, вигадати жахалочку? Чи це не ті самі поважні науковці, які раніше стверджували, що земля пласка? Чи не було важливо, щоб ми залишалися вдома рабами й селянами — а то звалимося з краю землі?
Ехо Лоуренс: Маленькою дитиною я, пам’ятаю, відвідувала дохуя похорон — переважно ховали маминих співробітників. Сидячи в церкві, мій тато штурхав її ліктем і казав: «От куди вони насправді діваються…»