Історія України-Руси. До року 1340

Але рух тим зломаний не був. З оповідання лїтописи про кампанїї Данила 1254-5 рр. против „татарських людей” бачимо; що в безпосереднїй залежности від Татар тодї стояли: Болохово (правдоподібно те Болохово над Горинею) і „всї Болоховцї” (треба мабуть розуміти громади побожські і послучські), Побоже, громади по середнїй Случи (Білобереже, Возвягль, Сїмоць і Городок) і цїле порічє Тетерева. Що більше — лїтописне оповіданнє дає натяк, що в анальоґічних відносинах до Татар стояв і сам Київ: Данило підбивши „татарських людей” в західнїй Київщинї, в порічях Случи й Тетерева, слїдом вибераєть ся походом і на Київ, та тільки обставини перебили йому 11).

Низше я ще верну ся до питання, на яку територію розпросторила ся в другій половинї XIII в. безпосередня власть Татар, тепер же ще приглянемо ся близше тому, що оповідає нам лїтопись з нагоди тих війн Данила про „татарських людей”; оповідання її так важні, що при загальній бідности наших звісток в сїй справі, мусимо кожде її слово розважати.

Лїтописець зве сї безпосередно залежні від Татар громади „людьми Татарськими”, або „людьми сЂдящими за Татары”, себто під татарською протекцією; тому сї люде мають „надїю на Татар”. Залежність їх від Татар, очевидно, була добровільна: невважаючи на страшний погром болоховських городів 1241 р., ся і сусїднї територія тримають ся Татар далї і тільки по нових спустошеннях 1254/5 р. громади на галицько-волинськім пограничу піддають ся Данилу. Але й се підданство їх було вимушене й не щире: найлїпший доказ дало місто Звягель, що взявши від Шварна княжого управителя (тивуна), не дало йому правити у себе, а коли на другий рік прийшов під місто ІПварно з полком з пятьсот мужа, Звягляне, надїючи ся, що з сим полком він їх міста здобути не потрапить, стріли князя глузуваннями, стоючи на стїнах свого города.