Історія України-Руси. До року 1340

Наслїдком сього руху було відновленнє тих більше-меньше суспільно полїтичних відносин, які істнували перед київською княжою окупацією. Земля розсипаєть ся на дрібні городські громади, не злучені між собою нїякою тривкійшою орґанїзацією (скільки можна судити з скупих оповідань лїтописи), окрім спільности й солїдарности інтересів певної хвилї; з дуже слабою полїтичною властию, з повною перевагою самої самоуправної громади 14). Та обставина, що сї автономні громади тепер стояли під татарською зверхністю має анальоґію в становищу старих громад, переддружинних часів, під зверхність Хозарської орди.

Лїтописець не дає нїяких пояснень про початки сього руху. Бачимо тільки, що вже під час першого похода Бату через Русь, на Угорщину, болоховські громади перейши під безпосередню зверхність Татар. Се каже здогадувати ся, що інїціатива таких відносин вийшла не від Татар, що йшли спішно, розглядати ся в руських відносинах не мали часу, і взагалї ще дуже мало були в них орієнтовані, — пішла вона від самих громад. Чи тодї ж рух сей обняв сусїдні порічя Случи й Тетерева, чи пізнїйше доперва — на се не маємо вказівок; тутешнї громади виступають, вперше і в остатнє, тільки в р. 1254-5. Можна б думати, що вони піддали ся Татарам разом з Болоховцями 15); але та обставина, що Данило в своїм погромі Болоховцїв 1241 р. полишив послучські й потетеревські краї в спокою, скорше б промовляла за тим, що вони вже по поворотї Татар прийшли в безпосередню залежність від них.

Розумієть ся, сей рух був дуже на руку Татарам. Він давав лїпшу забезпеку їх власти, ослаблюючи противну їм князївсько-дружинну силу. Задержати в своїй зверхности такі громади, що жили зовсїм або майже зовсїм відокремленим житєм, не лучачи ся в нїякі ширші орґанїзації, Татарам було лекше, нїж землї з княжою властию, з дружинною силою. Тому дуже правдоподібно, що заохочені сими проявами, Татари пробували й від себе розширяти сей рух та переводити поодинокі городи й округи в безпосередню залежність від себе, усуваючи княжу власть. Вище я висловив здогад, що походи Куремси 1253-4 рр. на Понизє й полудневу Волинь мали на метї розширеннє далї на захід території, залежної безпосередно від Татар, і що тут теж були прихильні до того елєменти, як показує історія підданства Татарам Бакоти і та згадка про Батиєву грамоту у кремінецького посадника Андрія 16). Але опір Данила і його походи на татарських людей мали наслїдком те, що Татари постановили дати спокій Галицько-волинській державі й більше розширяти на захід свою територію не важили ся: Горинь і пізнїйше зістала ся границею сеї території, як дає розуміти лїтописне оповіданнє з часів Мстислава Даниловича 17). Натомість, здаєть ся, вони дуже широко розвинули сей лад далї на схід — на Поднїпровю. При повнім майже браку звісток про житє Поднїпровя в другій половинї XIII в. ми, розумієть ся, безпосереднїх звісток про се не знайдемо; але розглянувши ся в тутешнїй полїтичній ситуації, зможемо дещо, бодай з деякою правдоподібністю, звідти викомбінувати.