Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
10) Оттуда же плЂнивъ землю Болоховьскую и пожегъ: оставили бо ихъ Татарове, да имъ орють пшеницю и просо, Даниль же на ня болшую вражьду держа, яко отъ Татаръ болшую надежду имЂаху” — Іпат. c. 527.
11) По рати же Кремянецькой КуремьсинЂ Даниль воздвиже рать противу Татаромъ: сгадавъ с братомъ и со сыномъ посла Деонизия Павловича — взя Межибожиє; потомъ же воевахуть людье Данилови же и Василкови Болоховъ, а люди Львови Побожьє и люди татарьскыя (на Побожу або в його сусїдстві). ВеснЂ же бывши (1255) посла (Данило) сына своєго Шварна на Городокъ и на СЂмоць и на вси городы, и взя Городокъ и СЂмоць и всЂ городы сЂдящии за Татары, Городескъ и по Тетереви до Жедечева (вар. Жедьчевьєва). Възвягляни же солъгаша Шварномъ: поємше тивуна, не вдаша єму тивунити. Шварно же приде (до батька) поимавъ городы вся, и по немь придоша БЂлобережцЂ (Білобереже — мб. побереже Случи, див. Іпат. с. 511) и Чарнятинци (осада незвістна) и вси Болоховци к Данилу. Присла же Миндовгь к Данилу: „пришлю к тобЂ Романа в НовгородцЂ, абы пошелъ ко Возвяглю, оттуда и къ Кыєву” — Іпат. с. 555.
Про сей похід в звязку з відносинами Данила до Татарів говорив я вище — с. 86-7.
12) Правдоподібну причину того я вказав вище на c. 86.
13) Підкладу сього руху деякі шукали в відмінній етноґрафічній основі — поминаючи турецьку й волоську теорію — таки словянській; нпр. Шахматов в своїй статї Къ вопросу объ образ. нарЂчій (c. 37) думає, що болоховський рух був народнїм рухом Уличів. Але беручи на око цїлу територію руху — порічя Бога, Горини, Случи, Тетерева, не можна припустити тут одностайну етноґрафічну масу. Се був рух громад, що не були притягнені земськими центрами, рух центріфуґальний, громадсько-автономічний, на котрий з рештою й етноґрафічна гетероґенність (ріжна) могла мати свій вплив.
14) На підставі того, що в кампанїї 1254 р. болоховських князїв уже не видко, був висловлений здогад, що болоховські громади стали за той час безкняжими (Молчановскій Очеркъ с. 114). Але лїтописець міг і з'іґнорувати тих князїв у своїм оповіданню.
15) Під час першого походу Бату послучські городи Колодяжен і Камінець згадують ся між тими, що боронили ся від Татар, але се ще нїчого не доказує: тут могли бути Данилові залоги. Можливо, що мовчаннє лїтописи про які небудь спустошення в Київщинї при поворотї Бату з Угорщини треба толкувати тим, що за Горинею Татари стріли прихильний для них рух громад.
16) Про бакотський епізод і Куремсині походи див. вище c. 83-5.
17) Мстислав стрічає над Горинею Телебугу в 1286 р. (Іпат. c. 588). Коли се порівняти з звістками про Болохово за Горинею, то стає ясним, що тут мусїла бути волинська границя. А що за волинською границею безпосередно йшла татарська, себто безпосередно залежна від Татар територія, каже лїтописець описуючи границї Мстиславового князївства: він одержав землю величеством „олны по Тотары, а сЂмо по Ляхы и по Литву” — Іпат. c. 613.
Поднїпровє під татарською зверхністю, її розпростореннє; відносини Орди до підвластних в оповіданню Карпінї, його побільшеннє. Київський стіл в серединї XIII в.; фактичні обставини київського житя; князї путивльської династиї в Київщинї; становище Київщини під безпосередною татарською властию; епізод з кн. Федором київським 1331 р. Вказівки на безкняже житє иньших волостей — Поросє; Переяславщина.
Ми спинили ся в княжих відносинах Поднїпровя на тім моментї, коли Ярослав Всеволодич дістав в 1243 р. потвердженнє своїх прав на Київ, а незадовго потім вибрав ся до Бату Михайло Всеволодич, „прося волости свои отъ него” 1). Сю подорож Михайла можна розуміти або так, що він поїхав в Орду випросити собі Київ, замість Ярослава, або хотїв затвердити за собою бодай чернигівський стіл супроти того, що иньші князї почали їздити й випрошувати собі волости, отже могли й Чернигівщину під ним випросити. При кінцї 1245 р. Київ належав до Ярослава: як Данило переїздив тодї Київ, застав там намістника Ярослава (очевидно — Ярослава Всеволодича) Дмитра Ейковича. Судячи по сумній долї, яка спіткала Михайла в Ордї, Київа він, коли й хотїв, то не дістав, і зістав ся він далї при Ярославі. Та сї подорожи до Орди й підданнє під татарську зверхність Ярослава в ролї київського князя й Михайла в ролї чернигівського князя, які б не були перші мотиви їх подорожей, мали характер формального признання татарської зверхности над східньою Україною. Зараз по тім чуємо (від Пляно-Карпінї) про подорожи в Орду иньших чернигівських князїв: Андрія чернигівського (de Cherneglove), що був обвинувачений перед ханом в якійсь не зовсїм ясній справі і забитий, далї — його брата, що їздив просити собі його волость, і якогось Олега 2). Не підлягає сумнїву, що підвластною Татарам областию (улусом) тодї уважала ся також і Переяславщина.