Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
До Касимовського ханства, найпевніше, входили сучасні: Володимирська, Івановська, Рязанська, Липецька, Тамбовська та прилеглі до них частини Нижньогородської, Тульської, Пензенської областей і Мордовської АРСР.
На півночі його землі омивала річка Волга, та граничили з Московським князівством.
На сході Касимовське ханство межувало з Казанським.
На півдні був нечітко визначений кордон з Великою Ордою Кичі–Мухаммеда.
На заході — із землями Великого Литовсько–Руського князівства: тими землями, які згодом Кримські хани передали Московії («8 міст» та ще «35 міст на чолі з Одоєвим»).
За кількістю населення та військовою потугою це було досить потужне ханство. В подальших війнах Московського князівства касимовські царі, як правило, очолювали чи то все московське військо, чи «главный большой полк».
І нехай нас не дивує, що касимовські хани постійно виступали на боці Москви. Це закономірне явище. Ми пам’ятаємо, що Московське князівство для касимовських ханів від 1445 до 1462 року, взагалі було батьківським улусом. Там сидів батько Касимовського хана — Улу–Мухаммед. А після батька улус очолював довгих 43 роки молодший син Якуб, у хрещенні — Тимофій, за московськими офіційними джерелами — Іван III. Він помер тільки у 1505 році, тож після смерті Касима, за московськими джерелами у 1469 році, довгих 36 років був старійшиною Улу–Мухаммедового царського роду. За ці 36 років, до 1505 року, на казанському та касимовському престолах уже сиділи правнуки Великого золотоординського царя. Тож Московський князь від часів Івана III завжди залишався старійшиною роду, а відтак — саме його накази мали виконувати Казанський та Касимовський хани.
І якщо усі касимовські хани поважали своїх московських родичів, то казанські хани добре пам’ятали, що Улу–Мухаммед спочатку сидів на Казанському царстві (1438–1445), а тільки після того посів московський стіл. Казань постійно виборювала у Москви першість.
І хоча за цим постулатом Казань випереджала Москву, та за старійшинством ханського роду завжди поступалась. Ось тому, коли ми звернемось до перших істориків Московської держави: А. І. Лизлова, В. М. Татіщева, Г. Ф. Міллера, М. В. Ломоносова та інших, то побачимо на сторінках їхніх праць жорстоку боротьбу Москви з Казанню. Ця боротьба у житті Московської держави з Казанню була головною, першочерговою. Всі інші стосунки з навколишнім світом для Москви кінця XV — першої половини XVI століття (до приєднання Казані) були другорядними. Для цього був підписаний союз із Кримом на принизливих, жалюгідних умовах, що змусило Москву сплачувати Криму данину до 1700 року.
Та про це поговоримо пізніше.
Абсолютно всі джерела минулого визнають, що на час створення Касимовського ханства у ньому мешкали майже стовідсотково татари і мордва. Ось підтвердження:
«Мещера и Мордва, племена, жившия в пределах касимовского царства» [96, с. 3].
Пам’ятаємо: «Мещера» — це викривлене московитами на свій лад ім’я тюркського (татарського) племені мішари. Тобто ще з далеких віків V–XII столітгь від Калуги і Волоколамська до Волги (Нижнього Новгорода і Самари) на «споконвічній землі московитів» впереміш мешкали татарські та мордовські племена. До них постійно додавалися ті тюркські племена, які хани приводили з собою, посідаючи царство.
Послухаємо далі:
«По поставлений себя (Бориса Годунова) на царство и пожаловал Царевича казачые Орды Бурмамета (Ураз–Мухаммеда) посадил его на царство Касимовское и даде ему град Касимов с волостьми и со всеми доходы» [96, с. 30–31].
І далі пояснює той же історик:
«Самым высшим сословием в Касимове были представители высших дворянских родов; они назывались бики и мурзы и составляли, так сказать, шляхту татарскую… У автора “Сборника летописей” при описании воцарении в Касимове Ураз–Мухаммеда поименованы четыре бика из родов Аргын, Кипчак, Джалаир, Мангыт… самые важные вельможи царские назывались у татар карачии; по праву звание карачия принадлежало бикам главнейших дворянских родов. Вышепоименованные четыре бика (Аргын, Кипчак, Джалоир, Мангыт) назывались карачиями» [96, с. 32–33].
Ні «русских», ні навіть московитів (тих же татарів, тільки хрещених) у Касимовскому царстві не зафіксовано.
Та найцікавіше інше: у Касимові, а це за московськими джерелами, столиця Мещери, повністю відсутній рід Ширинів.
А ми ж пам’ятаємо «Бархатную книгу русского дворянства»:
«В лето 6706 (1198) князь Ширинский Бахмет Усейнов сын пришел из большие Орды в Мещеру, и Мещеру воевал, и засел ее, и в Мещере родился у него сын Беклемиш. И крестился Беклемиш, а во крещении имя ему князь Михайло, и в Андрееве Городке поставил храм Преображения Господа нашего Иисуса Христа, и с собою крестил многих людей» [24, т. 2, с. 239].