Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
Розглянемо ще один надзвичайно цікавий феномен часів московського хана Улу–Мухаммеда — так званий секрет шістдесятих років XV століття. Хоча подібного терміну в московській історичній науці не існує. Та «секрет» аж випинається назовні із сторінок «російських історичних документів».
От що розповідає Устюзький літопис:
1. «В лето 6969 (1461 г.)... Преставись князь Борис Александрович Тверской марта в 31 день» [155, с. 84].
2. Він же повідомляє, що того року помер перший неканонічно обраний московський митрополит Іона:
«В лето 6961 (1461)... Преставися Иона митрополит, положен быстьво церкви Успения...» [155, с. 84].
3. Того ж таки 1461 року помер Казанський хан Махмутек (старший син Улу–Мухаммеда), звичайно, літопис про царя Махмутека — старшого сина Улу–Мухаммеда нічого не повідомляє, але про рік його смерті дізнаємося з іншої російської літератури. Хоча б із книги М. Г. Сафаргалієва «Распад Золотой Орды», сторінка 258.
4. За більшістю російських так званих першоджерел Василь Темний помер на початку 1462 року. Читаємо Устюзький літопис: «…Князь великии Василеи Васильевичь… преставися месяца марта в 27 день (1462 року. — В. Б.)» [155, с. 85].
Хоча є свідчення про інші роки його смерті.
5. Російські професори погоджуються, що від часу повернення Василя II з Казані 1446 року, скрізь на Московії запанували прибулі з ним татари. Немовби саме за те йому й викололи очі.
А історик Р. Г. Ланда визнав: «в Москве тогда, по словам противников князя, всюду слышна была татарская речь». І ще:
«Известно, что… Василий II Темный привел с собой множество татарских вельмож с их войсками, наградил их землями и волостями…».
6. Врешті, за Устюзьким літописом, у 1460 році на Москву ходив хан Великої Орди Махмуд (син Кичі–Мухаммеда):
«В лето 6968… Того же лета приходил под Рязань царь Ахмет Коче Ахметовичь Большие Орды и стоял долго под городом… Казат Улан мурза рязанцем норовил…» [155, с. 84].
Як бачимо, казанський царевич, що очолював рязанців того разу, відбив напад сина Кичі–Мухаммеда. А сучасний російський професор О. О. Горський у праці «Москва і Орда» досить чітко визнав:
«Рязань в это время управлялась наместниками Василия Васильевича…» [138].
Знаючи, що Улу–Мухаммед особисто посів московський престол з кінця 1445 року та повністю перекроїв землі Мохшинського, Московського, Тверського улусів і переніс столицю першого в Косим–городок, можемо зробити висновки.
І. У 1460 чи 1461 році син хана Кичі–Мухаммеда — Махмуд завдав по північних улусах колишньої Золотої Орди найпотужнішого удару після походу Едігея. В результаті цього удару загинули:
а) Московський Великий князь (він же хан Золотої Орди Улу–Мухаммед) в російській історії — Василь Темний;
б) Тверський Великий князь (нащадок хана Беклеміша), в російській історії — Борис Олександрович;
в) Казанський хан Махмутек, якого літопис подає, як «Казат Улан мурзу»;
г) не канонічно проголошений митрополит Іона, призначений на митрополичу кафедру ханом (царем) Улу–Мухаммедом у 1448 році.
ІІ. Ущент спалена Москва — нова столиця царя Улу–Мухаммеда. Хоча московська історіографія подає цей факт під 1470 чи 1466 роком. Послухаємо історика А. В. Пушкарьова:
«В 1470 году… от пожара в Москве осталось три дома» [42].
Кремля у сучасному вигляді на ті часи ще не існувало. Він був побудований італійськими архітекторами, яких закликала до Москви друга дружина хана Якуба (Івана III) після 1472 року.
Ще один факт: поява в церковній літературі часів Василя II Московського князя під титулом Московського царя. Московська православна церква до Василя Темного своїх правителів завжди величала князями. І тільки! Царями для неї були хани Золотої Орди. А Софії Палеолог — другої дружини Івана III, яка 1472 року з величезним посольством прибула з Риму до Москви та привезла ідею Московського царства, за часів Василя Темного у Москві ще не було. Тож ідею про Василя — царя у 40–ті – 50–ті роки XV спричинили інші чинники. Повернімося до Василя Темного:
«К периоду правления Василия Васильевича относится примечательное явление: великий князь московский начинает при жизни именоваться “царем”. Ранее всего этот титул прилагается к Василию II еще в начале 40–х годов Симеоном Суздальцем в первой редакции его “Повести о Флорентийском соборе (“белый царь…”)» и Пахомием Сербом в третьей редакции “Жития Сергия Радонежского…” (“великодержавный царь…”, “благоразумный царь”), в обоих случаях при изложении конфликта великого князя с митрополитом Исидором по поводу решений Флорентийского собора конца 30–х гг.» [138].
Про московського митрополита Ісидора та його поїздку на Флорентійський собор 1439 року говоритимемо окремо. А от про причину іменування Василя II царем розмову закінчимо зараз.