Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
То куди ж подівся рід Ширинів з Мещери? Мовчить російська історична наука.
Отож бачимо, як достовірне джерело з книги В. Г. Тизенгаузена спростувало московську брехню. Бо й князя Беклемиша (Михайла) на теренах Касимовського ханства російська історія не знає, і церкви «Преображения Господня» на тій землі ніколи не існувало та й «Андреева Городка» в околицях Касимова споконвіку не було.
Таких вигадок на сторінках так званої російської історичної науки — хоч греблю гати.
Зайвий раз переконуємося, що Беклемиш (Михайло), то, дійсно, Тверський князь Михайло, де й церква «Преображение Господнє» існує з далекого 1282 року, збудована ним, і «Андреев Городок» — перші кам’яні споруди, зведені при гирлі річки Тьмаки єпископом Андрієм, існують з тих далеких років, а, головне, що й тюркський рід Ширинів залишався на тверській землі до кінця XIX століття.
Відкриймо працю професора М. І. Смірнова «О князях Мещерских XIII–XV вв.» і переконаймося.
Повернімося до Касимовського ханства. Визначимо перших володарівханства та роки їхнього правління.
1. Хан Касим (середній син Улу–Мухаммеда) — 1446–1469 рр.
2. Хан Даніяр (син Касима) — 1469–1486 рр.
Зазначимо: російська історіографія визначає роком появи
Касимовського царства — 1452–й. Що цілком зрозуміло. Москва намагалася перенести на якомога дальший термін рік заснування ханства. Оскільки винекнення його у 1445 році повністю пов’язане з перемогою Улу–Мухаммеда над Московою у 1445 році та полоном Василя II. Отож запускали найпотужніші вигадки. Чого варте тільки твердження, що Василя II восени 1445 року хан Улу–Мухаммед відпустив живим–здоровим до Москви. Мовляв, «взял на нем откупа двести тысяч рублей, а иное бог весть да они» [14, с. 255].
Брехали настільки потужно, що вигадали «двести тысяч рублей», яких Москва за десять років зібрати не могла.
Не зрозуміло, навіщо Улу–Мухаммедові був потрібен Василь II, який зрадив царя, коли всі московські гроші могли потрапити до царської кишені, як потрапляли раніше до 1433 року. Саме того, 1433 року, Василь II випросив в Улу–Мухаммеда Московське князівство.
І друге. Російський історик М. І. Шишкін у праці «История города Касимова с древнейших времен» зазначив: «…Нур–Дуалет, который был, после Даньяра, (став. — В. Б.) первым царем в Касимове…» [96, с. 11].
Тобто нащадки царя Улу–Мухаммеда — Касим і Даніяр були тільки царевичами стосовно московських князів. Це відповідає дійсності тільки в одному випадку — якщо на московському престолі сидів їхній батько чи старший брат. Маємо ще одне підтвердження, що на московському престолі з 1446 року сидів сам цар Улу–Мухаммед, а з 1462 року його син — Якуб, за московською термінологією — Іван III. Саме вони були для Касимовського хана Касима та його сина Даніяра — царями.
Тоді, як Нур–Дуалет був сином Кримського хана, то стосовно Московського князя — був царем. І титул Касимовського царя Нур–Дуалет отримав не від Московського князя Івана III, а — за своїм походженням.
Останнє, на що автор вважав за потрібне звернути увагу в цьому підрозділі. Мова йтиме про примусове вихрещення татарів і мордви з мусульманської віри у православну. Як побачимо далі, то була спланована, примусова акція московської влади і Московської православної церкви.
Про це коротко слід нагадати хоча б тому, щоб зрозуміти, як із конгломерату фінських і тюркських (татарських) племен з’явились московити, прозвані пізніше — «русские». Історик М. І. Шишкін розповідав про ті події з великою насолодою.
Зрозуміло, що в часи Улу–Мухаммеда (Василя II) та його нащадків Якуба (Івана III), Василя III, Івана IV (Лютого), Федора Іоановича, Бориса Годунова примусового хрещення як спланованої акції відбуватись не могло. Рід московських князів ще пам’ятав своє татарське коріння, а у сусідніх землях продовжували правити родичі–мусульмани.
Тож московським правителям часто–густо доводилося виправдовуватись, що вони не чинять утисків на мусульманських царевичів та мурз, якими кишіла Москва і Московія, що ті мають свої володіння в державі, свої храми і т. д. Послухаємо московського посла до турецького султана Селіма у 1570 році:
«Мой Государь не есть враг мусульманской веры; слуга его, царь Саин–Булат, господствует в Касимове, царевич Кайбулат в Юрьеве, Ибак в Сурожике, князь Ногайский в Романове; все они свободно и торжественно славят Магомета в своих мечетях; ибо у нас всякий иноземец живет в своей вере. В Казани, в Мещере многие приказные люди мусульманского закона» [96, с. 26].