25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Все в країні змінилося, як за помахом чарівної палички, в один день — 20 червня 1948 року, коли було проведено грошову реформу. «Ще напередодні німці безцільно бігали містом, щоб знайти десь додатково хоч якісь жалюгідні продукти харчування, — писав безпосередній свідок, французький економіст Жак Рюефф. — А наступного дня думки їхні вже концентрувалися на тому, щоб зайнятися виробництвом цих продуктів харчування. Напередодні на обличчях німців була написана безнадія, наступного дня ціла нація з надією дивилася в майбутнє». Звичайно, за один день не з’явилося вдосталь ані помешкань для бездомних, ані одягу для обідранців, ані навіть хліба для голодних. Але протягом якихось 10—15 років сталося справжнє диво — було практично реалізовано гасло «Добробут для всіх». Уже на початку 60-х років минулого століття пересічний німець не тільки не мав проблем з одягом та харчами, а й був власником окремого помешкання чи будинку, мав легковий автомобіль, телевізор та холодильник, а раз на рік міг дозволити собі відпочинок на іспанській Майорці чи у швейцарських Альпах. Досвід німецького дива вивчали в багатьох країнах світу. І аналогічні дива, які пізніше сталися в Сінгапурі та Південній Кореї, Іспанії та комуністичному Китаї, значною мірою базуються на творчій адаптації до умов цих країн німецького досвіду 40—50-х років минулого століття.
І в самій Німеччині, і в цілому світі всі визнають, що німецьке диво мало цілком конкретного «батька». Його звали Людвіґ Ергард.
Людвіґ-Вільгельм Ергард народився 4 січня 1897 року в невеликому місті Фюрт, що за десять кілометрів від Нюрнберґа в Баварії. Він був третьою дитиною Вільгельма Ергарда, який у віці 26 років перебрався до Фюрта з села, одружився з дочкою місцевого ремісника Авґустою і незабаром на зібрані гроші відкрив невелику галантерейну крамницю. Батько, як і належить справжньому баварцеві, був правовірним католиком, а ось мати — протестанткою-євангелісткою. Вільгельм дозволив дружині виховувати дітей у євангеличній вірі. «Я назавжди лишуся вдячним своїм батькам за цю гідну бути прикладом для інших релігійну віротерпимість», — писав через багато десятиріч канцлер Федеративної Республіки Німеччина. Проте цей парадокс узагалі не пішов на користь майбутній політичній кар’єрі Ергарда. Баварія й досі найбільше різниться від інших регіонів країни в мовно-культурному плані, дехто сприймає її як «не зовсім Німеччину», і баварцеві, за інших рівних умов, дещо складніше стати загальнонаціональним лідером, ніж уродженцю іншого регіону. Але ж і для мешканців підкреслено, «принципово» католицької Баварії земляк-протестант — не повною мірою «свій», щось трохи дивне й не зовсім зрозуміле, як, скажімо, баптист для більшості українців.
Майбутнє Людвіґа було визначене змалку — він мав продовжувати родинну справу, успадкувати з часом галантерейний магазин на головній вулиці Фюрта. Так вирішив батько, і хлопець сприймав це як даність. А поки що він вчився в реальному училищі, яке, на думку Вільгельма Ергарда, давало більш відповідну освіту майбутньому галантерейнику, ніж гімназія. Учнем Людвіґ був пересічним — не відмінником, але й не двієчником, практично нічим не вирізнявся серед однокласників. Єдина відмінність — його вчили грати на роялі. І уроки ті хлопець сприймав із задоволенням, вивчився непогано і потім ціле життя у короткі години відпочинку любив пограти на цьому музичному інструменті. 1913 року Ергард закінчив реальне училище, і батько відрядив його на практиці опановувати торговельну справу до крамниці свого приятеля Ґеорґа Айзенбаха в Нюрнберзі. 1916 року трирічне учнівство Людвіґа скінчилося, він повернувся додому і почав працювати в батьковому магазині. Але через кілька місяців, того ж 1916 року, його призвали до армії — адже Перша світова війна була в розпалі. За рік перед тим на фронті загинув старший син фюртського галантерейника Макс, а сам Людвіґ у ранньому дитинстві перехворів поліомієлітом. І хоча хвороба протікала в легкій формі, Людвіґ мав деформовану праву ногу і для того, щоб нормально ходити, потребував спеціального взуття. Це давало шанс звільнитися від військової служби, проте ні сам 19-річний юнак, ні його батько ніяких зусиль у цьому напрямку не чинили. Людвіґ відправився на війну…