Щаслива суперниця
- Автор: Вилар Симона
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-38-8
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Щаслива суперниця». Краткое содержание книги:
За що в цьому світі варто боротися?
Герої Сімони Вілар вкотре доводять, що боротися варто лише за кохання.
Ви в цьому переконалися, коли читали першу частину драматичної оповіді — роман «Сповідь суперниці». І хоча виявилося, що одна з двох непримиренних суперниць виборола головний приз — серце прекрасного лицаря, чи можна її назвати щасливою? Адже ненависть тієї, що програла, росте і шириться, не знаючи меж. Тож боротьба точиться з новою силою. Тепер щасливій суперниці доводиться боротися за власне виживання.
Напруга зростає з кожною сторінкою. Ми не встигаємо полегшено зітхнути, коли героїні вдається вистояти в черговому смертельному поєдинку, як на неї чекає нове випробування — страшніше за попереднє.
І коли дочитуємо до кінця, зітхаємо: «І справді, життя — це боротьба… Та яка ж тяжка!»
Але виграє не той, хто сильніший, а в кому більше мужності й людяності. Це довела тендітна, але незламна героїня нового роману Сімони Вілар.
Я ж зітхнула на повні груди тільки тоді, коли ми досить далеко від’їхали від обителі святої Хільди. Місцина поросла лісом, під копитами коней шелестіло опале листя, а холодний захід яскраво червонів за гіллям дубів і буків. До вечора мороз поміцнішав, стояла цілковита тиша.
Я поклала руку на живіт і тихо розмовляла з малям, просила в нього пробачення за те, що дозволила собі так розхвилюватися. І ще мене засмучувало, що я забула сказати Стефанії, аби передала Едгару, коли він з’явиться, що ми вирішили повернутися в Тауер Вейк.
Зненацька попереду почувся гамір — схоже, Саймон і Утред знову зчинили лайку. Ми саме перебували на роздоріжжі, де підносився масивний кам’яний хрест, і мої супутники зупинили коней та про щось палко засперечалися.
— Міледі, — звернувся до мене муляр, — напевно не трапиться нічого лихого, якщо ми зробимо невеличкий гак і проїдемо повз церкву Святого Дунстана. Мені необхідно глянути, як зберігаються інструменти на будівництві.
— Твоя турбота, ти і їдь! — брутально перебив муляра Утред.
Але Саймон не вгавав. Під’їхав ближче та взявся переконувати мене, що мушу глянути на дивовижну дзвіницю з небаченими ребристими склепіннями й стрілчастими вікнами, котру він зводить у фенах. Зазвичай муляр міг годинами розповідати про свою роботу, але зараз мені несподівано здалося, що він неприродно злий і напружений.
Коли ж і Труда підтримала Утреда, Саймон остаточно розлютився. Схопив мого жеребця за вуздечку та почав заводити на лісову стежку. Зізнаюся, я навіть розгубилася, коли Утред підскочив упритул і почав тіснити Саймона своїм конем. Вони мало не билися, вириваючи один у одного поводи, поки мій жеребець не почав непокоїтися. Я скрикнула.
Усе подальше відбулося миттєво. Утред озирнувся на мій крик, і відразу Саймон вихопив свого тесака й завдав йому удару під ребра. Я бачила, як Утред рвучко відкинувся, намагаючись вихопити меча, але Саймон ударом ноги скинув його з сідла, перехопив повід мого коня та помчав, тягнучи мене за собою. Позаду нестямно закричала Труда.
Мені нічого не лишалося, як вчепитись у гриву коня й щосили намагатися зберегти рівновагу. Жахлива думка простромила мене: Саймон втратив розум.
Ми промчали крізь гай, кілька разів звертали, а муляр і далі нахльостував коня, волочачи мене за собою. Коли ми ненадовго виявилися на відкритому просторі, далеко попереду на тлі багряної смужки пізнього заходу майнули обриси високої чорної дзвіниці.
Тепер ми знову мчали в півмороку крізь зарості, й гілля дерев змикалися в нас над головами. Стежки майже не було видно, й Саймону довелося трохи стримувати скажений алюр свого коня. Він озирнувся на скаку, й крізь гуркіт копит до мене долинули його слова:
— Вам необхідно з нею поговорити. Це буде справедливо. І вона дуже цього потребує.
Я нічого не розуміла й боялася його, відчуваючи себе слабкою і як ніколи вразливою. Може, коли ми дістанемося до церкви Святого Дунстана, вмовляння отця Мартіна заспокоять божевільного? Але що таке він каже? Хто ця «вона», котра має потребу в бесіді зі мною?
Приголомшена несподіванкою і шаленою скачкою, я зрозуміла це тільки тоді, коли Саймон перейшов на рівну рись й почав роззиратися навсібіч, ніби очікуючи когось зустріти.
Так і сталося — п’ятеро вершників виїхали з заростів нам назустріч. Я вдивилася й спочатку впізнала тільки одного з них — під каптуром майнуло обличчя Гуго Бігода. О, заступися за мене Свята Хільдо! Зустріч із цією людиною не обіцяла нічого доброго.
І тут до мене долинув голос Саймона:
— Я привіз її, міледі, і, думаю, ви зумієте з нею домовитися. Адже вона, бачить Бог, зовсім непогана дівчина.
Він звертався до вершника на світлому коні. Той був у чоловічому одязі, але коли каптур було відкинуто рукою, затягнутою в рукавичку, я побачила, що переді мною графиня Бертрада.
Це було схоже на лихий сон. Мій лютий ворог, моя суперниця — і я була цілковито в її владі. Я не могла ні зрушити з місця, ні відвести від неї погляду. Ця жінка може зробити зі мною що завгодно. Всім тілом, навіть на відстані, я відчувала її ненависть, її подих, що відгонив сіркою, як у самого сатани.
— Тобі допомогти, Берт?
Здається, це промовив Бігод.
Я зацьковано озиралася, намагаючись відшукати шлях до втечі. Але я була така важка й незграбна! На повільному жеребці, в непридатному для швидкої їзди сідлі. А ці люди були озброєні, вони чекали на мене тут, маючи намір зробити те, до чого їх підбурювала Бертрада, в цьому я не сумнівалася. Темний морозяний вечір, глушина, пустельна місцевість — ніхто ні про що не здогадається. І Едгару ніколи мене не знайти.