Щаслива суперниця

Коли я спустилася, Едгар уже був там. Побачив мене, розкрив обійми — легкий, збуджений, стрімкий, а я взялася пустотливо й жагуче цілувати його, кошлатячи пальцями шовковисте волосся мого коханого. Кутиком ока помітила, як став на порозі Утред, посміхнувся у вуса та вийшов і дорогою прихопив за вухо хлопця-слугу, що витріщався на нас із роззявленим ротом.

Коли минули перші хвилини зустрічі, я запитала про справи з Бертрадою.

— Не думай про неї, — безтурботно відповів Едгар, здмухуючи з мого обличчя пасма, що вибилися з-під запинала. — Вона поїхала, і Бог їй суддя.

— Поїхала? Так швидко? Куди?

— Мої люди провели її до межі графства. Мабуть, подалася мочити слізьми сутану преподобного Ансельма. Або вирішила навідати свого коханця Гуго Бігода.

— Коханця? Раніше ти ніколи не називав їх коханцями.

Щось темне, скажене промайнуло в очах Едгара. Але він відразу посміхнувся й жартівливо сказав, що не зобов’язаний стежити за тими, з ким плутається його колишня дружина. Уже й не знаю, що відбулося між ними, але Едгар тримався так, немовби все, що має відношення до Бертради, уже в минулому. Дай-то Боже!

Не бажаючи більше згадувати про Бертраду, я засипала Едгара запитаннями про Мілдред і справи в Гронвуді, а сама повідала й про тутешні новини, повідомила також побіжно, що завтра збираюся відвідати обитель Святої Хільди, помолитися в тамтешній каплиці й побачитися з Отилією. Я вже відіслала їй звісточку зі слугою, і вона чекає на мене.

Едгар насупився, не надто втішений почутим.

— Як же так? Я їхав сюди, сподіваючись відвезти тебе з собою. Гронвуд без господині спорожнів, та й Мілдред сумує.

У мене стислося серце. Мілдред, моя маленька пустунка… Але ж вона з Кларою, і дружина Пенди присохла до неї, як до рідної. Хто б міг подумати, що ця легковажна особа виявиться такою чудовою нянькою? Мабуть, це тому, що в неї поки що нема своїх дітей.

Довелося сказати Едгару, що навряд чи я поїду в Гронвуд разом із ним — тим більше, що вже завтра він повинен вирушати в Норідж, щоб супроводити партію коней, куплену тамплієрами. Для Едгара це важлива угода, але й він повинен зрозуміти, що для мене не менш важливо зустрітися з сестрами із обителі Святої Хільди в день поминання цієї великомучениці.

Зрештою ми вирішили, що Едгар переночує в Тауер Вейк, завтра поїде в Норідж, а я вирушу в монастир. І як тільки він скінчить справи, відразу повернеться по мене в обитель.

Про це й багато про що інше ми говорили в залі вежі мало не до сутінок. Ми не бачилися зовсім недовго, але ніяк не могли досхочу насолодитися товариством одне одного. Коли й справді почало смеркати, Труда звеліла подавати трапезу.

Після того, як я призначила її чоловіка Цедріка управителем у Тауер Вейк, Труда знову розквітла. Ходила поважно, вбиралася в дорогі тканини, й навіть її надмірна гладкість почала спадати. І ледь я з’явилася в старій вежі, як вона всі вуха мені протрубила, що добре було б прилаштувати її дочку Ейвоту в Гронвуді.