Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Як видно з документа, позиція Л. Троцького щодо України вже дещо змінилась і була як би чимось середнім між позицією Леніна і Сталіна. Якщо перший всіляко обходив визнання УНР, а другий вважав таким «Маніфест», то Троцький в даному разі відбувся дещо абстрактним посиланням на те, що визнання УНР, невтручання у процес самовизначення України не можуть бути предметом конфлікту.
Водночас нарком в іноземних справах усю суть конфлікту зводив чи, можливо, концентрував у питанні про підтримку Українською Радою кадетськокаледінського заколоту.
У подальшому ставлення Троцького до Центральної Ради виявлялось у стосунках з делегацією останньої на переговорах у Бресті-Литовському. Послідовновитриманою позицію голови російської делегації оцінити ніяк не можна. 28 грудня на засіданні мирної конференції голова української делегації В. Голубович зробив заяву і зачитав декларацію Центральної Ради про намір взяти участь у переговорах від імені Української Народної Республіки як самостійної держави. Головуючий на засіданні фон Кюльман поставив питання про те, як до цього ставиться російська делегація, що з початку переговорів одна виражала інтереси всієї Росії.
У відповідь Л. Д. Троцький заявив: «Зважаючи на ноту Генерального Секретаріату Української Народної Республіки, російська делегація заявляє з свого боку, що вона в цілковитій згоді з принциповим признанням права кожної нації на самовизначення аж до цілковитого відокремлення, не бачить жодної перешкоди до участі української делегації»380.
Після довгої дискусії, основним змістом якої стало з’ясування питання про статус української делегації — самостійна чи складова російської (видно західні партнери не чекали теж такої швидкої однозначної розв’язки — не в дипломатичних традиціях).
Троцький знову заявив, що він вважає справу полагодженою, оскільки українська делегація виступала як самостійна, що визнала російська делегація, та інших пропозицій і не надходило381.
В. Голубович подякував Троцькому за зроблену заяву і «спосіб», яким прийнято російською делегацією самостійну українську делегацію»382. Розчуленість представника Української Ради цілком зрозуміла, адже делегації Четверного союзу оголосили своє рішення спочатку обговорити питання про можливість участі української делегації на своєму окремому засіданні, а лише потім, через кілька днів, повернутися до проблеми, що виникла.
Що ж до Троцького, то, подібно, далася взнаки імпульсивність його натури. Без будь-яких консультацій він миттєво прийняв вельми відповідальне рішення і зробив його надбанням гласності. І лише після цього, поки західні партнери вивчали непросту ситуацію, а делегати від УНР виявили неабияку активність, прагнучи знайти можливість для сепаратних угод з країнами Четверного союзу, Троцький, інші члени Російської делегації схаменулися, почали терміново слати запити до Петрограда, як надалі себе вести щодо української делегації.
У Російському центрі зберігання і використання документів новітньої історії зберігається немало звернень з цього приводу до уряду, його голови, народних комісарів від А. Йоффе, Л. Карахана та ін. Перший такий запит, за відомостями, що збереглися, надійшов до РНК уже 30 грудня 1917 р. У ніч з 1 на 2 січня 1918 р. Л. Троцький передав по прямому зв’язку Леніну: «…З тутешньою українською делегацією стосунки склались дуже несприятливо з вини делегації. Коли ми приїхали сюди, вся німецька преса писала, що переговори з українською делегацією йдуть, хоч не офіційно, але цілком сприятливо. Я запросив делегацію, що це за переговори. Мені було дано відповідь, що переговори мають інформаційний характер, але що між іншим ведеться стенограма. Я заявив, що у нас з німцями і австрійцями не може бути таких переговорів, про які ми не повідомляли українську делегацію — і запитав, чи може остання зробити подібну ж заяву. Мені було заявлено, що наведуть справки в Києві і після цього, ймовірно, ознайомлять нас зі стенограмами.
Минуло однак близько тижня, таємничі переговори йшли весь час, їх нам до цього часу не показали (так в тексті. — В. С.). Отже, існують переговори, які зв’язують українську делегацію з німцями і австрійцями, але залишаються таємницею для нас. Я попередив делегацію, що надамо цьому факту найширшого розголосу»383.
В переговорах з Леніним 3 січня Троцький скаржився, що «делегація Ради веде явно зрадницьку політику»384.