Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Якщо два дні тому Троцький висував вимогу затвердження умов договорів Центральної Ради з країнами Четверного союзу урядом РРФСР, що тепер він перебирав це право уже російській делегації в Бресті, тобто самому собі.

Позиція Троцького, всієї радянської делегації викликала рішучий протест з боку представників Української Ради. Було виголошено кілька досить затяжних і пристрасних промов, у ході яких спростовувалися доводи російського наркома і стверджувалися права делегації Центральної Ради. Цікаво, що через багато років, очевидно, з огляду на цілковиту безрезультатність своїх попередніх загравань з делегацією Ради Л. Троцький в іншому ключі описує зміст і характер цього засідання. Він називав делегацію УНР «демократичними простаками», «що не відчували землі під собою», коли їх сприймали всерйоз гранди європейської дипломатії, хоч останні водили їх за ніс із поблажливою гидливістю. Троцький пише, що «Чернін підбурив українців, як він сам розповідав у своєму щоденнику, виступити проти радянської делегації з відкрито ворожою заявою. Українці перестаралися. Протягом чверті години їх оратор нагромаджував грубість на наглість, ставлячи в утруднення добросовісного німецького перекладача, якому нелегко було настроїтися по цьому камертону. Зображуючи цю сцену, габсбурзький граф оповідає про мою розгубленість, блідість, судоми, краплини холодного поту та ін. Якщо відкинути перебільшення, то слід визнати, що сцена дійсно була однією із найтяжчих. Тяжкість її полягала, однак, зовсім не в тому, як думає Чернін, що співвітчизники ображали нас у присутності іноземців. Ні, нестерпним було несамовите самоприниження як-не-як представників революції перед бундючними аристократами, що їх зневажали. Пишномовне лакейство, що захлиналося від захоплення, било фонтаном із цих нещасних національних демократів, які прилучилися на мить до влади. Кюльман, Чернін, Гофман та інші жадібно дихали, як гравці на скачках, які зробили свою ставку на належного коня і, оглядаючись на своїх покровителів після кожної фрази за заохоченням, український делегат зчитував зі свого папірця всі ті лайки, які його делегація заготувала протягом 48 годин колективної праці. Так, це була одна із найогидніших сцен, які мені довелося пережити. Але під перехресним вогнем образ і злорадних поглядів я не сумнівався ні на мить, що занадто старанні лакеї скоро будуть викинуті за двері панами, які торжествували, і яким, в свою чергу, доведеться невдовзі очистити насиджені протягом століть місця»388.