Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
17 січня, після відновлення роботи конференції, Л. Троцький взяв слово і повідомив, щодо складу російської делегації тепер включено нових членів — Ю. Медведєва і В. Шахрая. Радянський нарком відзначив, що ця обставина матиме велике значення для дальшого ходу переговорів і пояснив її зміною політичної ситуації на Україні — поширенням влади Рад і звуженням сфери впливу Центральної Ради. Аргументація навіть дослівно збігалася при цьому зі сталінською, хоч, як відомо, Троцький володів власним літературно-публіцистичним талантом, незрівнянно вищим за сталінський.
Л. Троцький також повідомив, що в день від’їзду делегації з Петрограда до Бреста з Києва надійшло повідомлення про відставку Генерального Секретаріату. Якими будуть наслідки громадянської війни і як це позначиться на позиції делегації Центральної Ради, достеменно передбачити неможливо, та з попереднього з’ясування становища видно, що мирна угода з Генеральним Секретаріатом не може вважатися за мир з Українською Республікою. Зміну ставлення до делегації Центральної Ради глава російського зовнішньополітичного відомства пояснив суттєвою зміною обстановки в самій Україні. Він також додав, що широке представництво Рад України на 3-му Всеросійському з’їзді Рад, який одностайно розв’язує питання про федеративні основи російської республіки, дозволяло кваліфікувати включення представників Народного Секретаріату до складу російської делегації цілком відповідним реальному стану справ і відносин у РРФСР. Під кінець виступу Л. Троцький знову вдався до дипломатичного маневрування. З одного боку він, начебто відповідно до попередніх заяв, говорив про відсутність заперечень щодо участі представників Центральної Ради в переговорах. Та з іншого — висунув застереження, мовляв можуть бути визнаними лише ті умови миру, що їх підпише українська делегація, «які будуть формально стверджені правительством федеративної республіки Росії»386.
Ясна річ, таке застереження, по суті, позбавляло самостійності делегацію Центральної Ради. На зауваження Кюльмана, що Троцьким раніше не говорилося про представництво будь-якої іншої інституції від України на переговорах, останній відповів, що не було просто відомо про ухвалу ВУЦВК. Питання ж про правомочність ведення переговорів від імені України двох різних представництв, на його думку, мав вирішити результат боротьби між силами Радянської влади і прихильниками Української Ради.
На пропозицію М. Левітського продовження обговорення порушених Л. Троцьким питань було відкладено до прибуття в Брест делегації Центральної Ради.
18 січня 1918 р. на засіданні спільної австро-угорсько-німецько-російської комісії щодо налагодження політичних і територіальних питань Л. Троцький пішов далі і вже відповідав відмовою на участь делегатів від Центральної Ради в переговорах. Він повідомив, що на основі різних даних, одержаних в останній момент, «справа участі делегації київської Ради в мирових переговорах є більше справою минувшини, ніж теперішності та будуччини».
Наступного ж дня після приїзду делегації з Києва розгорілися гострі дебати щодо її подальшої участі в переговорах. Делегація здобула певні юридичні підкріплення своїх позицій в IV Універсалі Центральної Ради, що оголошував Україну самостійною, незалежною державою. Її позиції намагався дещо мляво, невпевнено оспорювати голова ВУЦВК Ю.Медведєв. Йому на допомогу прийшов Троцький. Він заявив спочатку, що визнання самостійності чи незалежності будь-якої держави не варто змішувати з визнанням її уряду. Глава російської делегації спробував довести безпідставність юридичних засад УНР відмовою участі в будівництві Російської Федерації.
Нагадав він і про те, що вже заявляв про неврегульованість кордонів між Україною і Росією, без чого неможливе підписання мирної угоди. Л. Троцький наголосив, що європейські держави не можуть взяти на себе роль суддів у відносинах України з Росією. Далі нарком знову підкреслив, що не має заперечення проти участі делегації Української Ради в переговорах, але застеріг, що після входження делегатів ВУЦВК до російської делегації він з подвоєною енергією буде домагатися, щоб визнаними були лише ті договори підписані представництвом Центральної Ради, на які згодиться і російська делегація387.