Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
NOVUS ORDO MUNDI
He встигли перекинутися нічого не вартими словами про політ, погоду й Локарно, «місто миру», як до них приєднався ще один учасник зустрічі, якого Гайдук пам'ятав дуже добре: Еммануїл Голдстайн. Всесвітньовідомий політик, творець зовнішньої політики Північної Америки, класик нової дипломатії XXI століття.
Огрядний старий чоловік у важких круглих окулярах у чорній оправі, з фарбованим, ледь–ледь кучерявим колись волоссям, убраний у білий кітель з розстебнутим на брижуватій шиї стоячим комірцем, із золотим орденом, що висів на трикольоровій — біло–золотисто–червоній — стрічці: Гайдук упізнав зменшену копію герба, що висів на стіні.
Своїм характерним, відомим усьому світу низьким голосом колишній всемогутній держсекретар звернувся по–англійськи з жахливим швейцарсько–німецьким акцентом до Гайдука, запросивши сісти спочатку не до столу а в шкіряні старі крісла, і запропонував сигару та віскі. Від сигари Гайдук відмовився, від віскі — ні.
Фрідман і Міллібранд зручно всілися навпроти Гайдука, взявши до рук високі, спітнілі від холоду стакани з якоюсь молочного кольору рідиною. Голдстайн запалив сигару від чого в їдальні завис гидкий запах паленої гуми, ковтнув віскі без льоду та содової, подивився уважно на Гайдука і спитав:
— Так що будемо робити з вашою Україною? Як тебе звати?
— Ігор.
— Ігорю, зови мене Ема, — вуркітливо дозволив Голдстайн, що означало перехід на «ти».
46
— Хочу подякувати Світовому уряду за подолання Великої Темряви в окремо взятій країні, — сказав Гайдук, відзначивши подумки, що віскі йому поки що не треба пити.
— Не перебільшуйте наших можливостей, — примружив повіки Голдстайн. — Це вдалося тільки тут, у Локарно, і то завдяки Гаролду який щодня стирчить годинами на даху ногами догори. Хмари бояться вигляду його жахливих кривих ніг.
Міллібранд байдуже вивчав стелю, не реагуючи на підначки старого.
— Пане Голдстайн…
— Ема, — виправив Гайдука колишній державний секретар.
— Ема, — ледве подолав цей бар'єр Гайдук, пригадавши, що колись у київській школі йому подобалася весела дівчина Емма, в яку всі хлопці були закохані і називали її Емчиком. — Я вдячний вам і вашим колегам за можливість бути тут і обговорити з вами питання, яке нас найбільше турбує. Новообраний президент Василь Воля та уряд України–Руси вітають вас і сподіваються на розуміння.
— Яка площа? — спитав Голдстайн.
— Чого?
— Твоєї України?
— Трохи більше шестиста тисяч квадратних кілометрів.
— Це менше, ніж розміри штату Техас, — підказав Міллібранд.
— А земель сільськогосподарського призначення? — розпитував далі Голдстайн.
— Понад п'ятдесят процентів площі.
— Скільки продуктів харчування ви можете виробляти?
— Можлива продукція зерна — до ста мільйонів тонн на рік, — відповів, як на іспиті. Гайдук. Слава богу пам'ятав.
— Це не так, — сигара Голдстайна викидала хмаринки диму як локомобіль на Контрактовому майдані. — Наші експерти переконані, що після закінчення Великої Темряви клімат твоєї країні стане настільки сприятливим, що виробництво зерна можна буде підняти мінімум утричі, збираючи кілька врожаїв на рік.
— Може, й так, — дипломатично погодився Гайдук. — Я не експерт з сільського господарства.
— Ми знаємо твій профіль, — зі зрозумінням пихкнув димом Голдстайн. — Продовжуй.
— Ми просимо Клуб Локарно, особисто вас, пане… тебе, Ема, не оголошувати режим ЗОМБІ для України. Це несправедливо і контрпродуктивно.
Тут блукаючий пташиний погляд Міллібранда зупинився на Гайдукові надовго (той згодом зрозумів, що в хвилини гніву погляд екс–прем'єр–міністра Великобританії ставав нерухомим, як при кататонії); нарешті Міллібранд вибухнув вишуканою, повною співучих тьюнів та придихань шекспірівською мовою:
— A справедливо було вашій країні укладати угоду з Чорною Ордою, в результаті якої загинули в Данкерку тисячі британських солдатів? А продуктивно було віддавати українські багатства в руки кримінальних авторитетів, у руки вашого дорогого Крейди? А ви, ваша більш ніж двозначна роль, пане генерале? Через пана Фрідмана ми передали вам наші пропозиції. Цілком розумні. Ви їх відкинули. Тепер ви звертаєтесь до нас. Своєю дворушницькою політикою, своїм сидінням на двох унітазах… bullshit…