Основи кримінально-правової кваліфікації
- Автор: Навроцький В’ячеслав Олександрович
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Основи кримінально-правової кваліфікації». Краткое содержание книги:
Для науковців, студентів юридичних вищих закладів освіти, юристів-практиків.
Теоретичне дослідження питань кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, характеризується, з одного боку, наявністю великої кількості опублікованих робіт, а з другого — значними розбіжностями у вирішенні окремих питань. Ще століття назад знаменитий російський криміналіст Н.С. Таганцев відзначав, що питання про співучасть відносяться чи не до найбільш складних і заплутаних в теорії кримінального права. За роки, що минули відтоді, вони не стали більш ясними і чіткими. Більш того, спроби регламентувати певні положення в КК призвели до того, що спори з окремих позицій кваліфікації дій співучасників стали ще більш гострими, вияснилися прогалини в теоретичній розробці ряду питань.
Викладене дає підстави констатувати актуальність проблеми, обраної для дослідження, необхідність її подальшої теоретичної розробки. Аналіз показує, що недостатня чіткість законодавства, неоднозначні рішення, які приймаються на практиці, спори в теорії з питань кваліфікації дій співучасників, в значній мірі є породженням недостатньої уваги до вирішення ряду загальних питань теорії кримінально-правової кваліфікації. Тому в цій роботі зроблена спроба вирішити окремі питання кваліфікації дій співучасників злочинів на підставі загальних принципів кримінально-правової кваліфікації, сформулювати правила кримінально-правової кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті.
5.1. Загальні положення кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті
Поняття співучасті у злочині
Поняття співучасті у злочині міститься в ст. 26 КК: «Співучастю у злочині є умисна спільна умисна декількох субєктів злочину у вчиненні умисного злочину». Порівняно з визначенням, яке було в раніше чинному КК (ч. 1 ст. 19 КК України 1960 р.), його новизна полягає в такому:
1) додатково підкреслено, що співучасть можлива лише при вчиненні умисного злочину. Щоправда, теорія і практика і в період дії КК 1960 р. виходили з того, що співучасть можлива лише в умисних злочинах. Чи не єдиний, хто відстоював іншу позицію, був М.С. Шаргородський. Однак його пропозиції про необхідність конструювання співучасті щодо злочинів, вчинених з необережності, не знайшли підтримки;
2) чітко визначено, що співучасть передбачає участь декількох суб’єктів злочину. Тим самим усунено підстави для позицій, згідно з якими визнавалося, що вчинення злочину групою осіб (при зґвалтуванні, грабежі, розбої) має місце і тоді, коли лише один учасник такої “групи” підлягав кримінальній відповідальності, про що детальніше буде сказано далі.
Ознаки співучасті у злочині
Конкретизуючи і розвиваючи законодавче визначення співучасті, в теорії кримінального права виділяють ознаки співучасті.
До об’єктивних ознак співучасті у злочині відносяться:
1) участь у вчиненні злочину декількох субєктів злочину. Це означає, що принаймні два учасники злочину наділені ознаками загального суб’єкта злочину — є особами фізичними, осудними, такими, що досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність;
2) двома або більше суб’єктам виконується один і той же злочин. Тобто, кожен із учасників злочину вчиняє не окреме посягання, а єдине на всіх; виконання кількома особами окремих злочинів, навіть якщо вони збігаються в місці і часі не є співучастю;
3) злочин вчиняється спільно. Лише взаємні погоджені зусилля співучасників приводять до вчинення злочину. Спільність вчинення злочину в свою чергу підтверджується такими рисами:
- дії кожного із співучасників є взаємодоповнюючими. Лише завдяки поведінці кожного із учасників виконується посягання в цілому;
- наслідки злочину, вчиненого у співучасті, є єдиними для всіх співучасників. За спільний злочинний результат несе відповідальність кожен із співучасників;
- між дією або бездіяльністю кожного із співучасників, діяльністю виконавця злочину і наслідками злочину, вчиненого у співучасті, існує причиновий зв’язок. Інакше кажучи, без поведінки окремих співучасників (організатора, підбурювача, пособника) не міг би вчинити посягання виконавець, а без його діяння не був би досягнутий спільний злочинний результат.
Відсутність спільності посягання — коли кожна особа діє не погоджено, не вносячи свій внесок у єдиний результат, коли злочин може бути вчинений незалежно від участі в ньому окремих осіб свідчить про те, що має місце не співучасть в одному злочині, а вчинення кількох самостійних посягань, або ж поведінка тих чи інших осіб не є злочинною.
Спільність вчинення злочину при співучасті ілюструє така схема:
Схема: Спільність вчинення злочину при співучасті