Основи кримінально-правової кваліфікації
- Автор: Навроцький В’ячеслав Олександрович
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Основи кримінально-правової кваліфікації». Краткое содержание книги:
Для науковців, студентів юридичних вищих закладів освіти, юристів-практиків.
5. Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті
Актуальність питань, які стосуються кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, визначається рядом обставин як теоретичного, так і практично-прикладного характеру.
Положення, які стосуються співучасті у злочині, відповідальності співучасників є в Кримінальному кодексі України (далі — КК). Їм присвячений окремий розділ — розділ VІ Загальної частини КК. Причому, в новому КК 2001 р. вони регламентовані більш детально, ніж в раніше діючому кримінальному законодавстві України. Однак при цьому деякі питання розкриті недостатньо чітко чи суперечливо. Наприклад, в ч. 2 ст. 29 КК однозначно вказано, що організатор, підбурювач та пособник злочину підлягають відповідальності за тією ж статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. В наступній же частині цієї ж статті визначено, що окремі ознаки складу злочину можуть інкримінуватися не всім співучасникам, зокрема, ознаки, що характеризують особу окремого співучасника, ставляться у вину лише цьому співучаснику. При цьому не вказується, яким же чином можна реалізувати ці положення, враховуючи, що стаття про злочин, вчинений виконавцем, часто не передбачає ознак, якими наділені організатори, підбурювачі, пособники злочину і навпаки. Тому виникає суперечність між вимогами, закріпленими в ч. 2 та ч. 3 ст. 29 КК. Також має місце неузгодженість положень про співучасть, які регламентовані статтями Загальної частини КК та відповідних положень, що містяться в статтях його Особливої частини. Зокрема, з ч. 4 ст. 28 КК випливає, що мета створення злочинної організації — вчинення не одного, а кількох злочинів. В той же час, визначаючи поняття окремих видів злочинних організацій, встановлюючи умови відповідальності їх організаторів та учасників в ст.ст. 255, 257 КК законодавець встановлює, що злочинна організація може створюватися для вчинення і одного злочину.
Як вирішувати такого роду колізії (а їх перелік можна продовжувати) в самому законі не визначено, теоретичні положення з цього приводу поки що відсутні. Разом із тим, без їх вирішення ефективне застосування кримінального закону в цій частині, по суті, неможливе. Вже це свідчить про актуальність теоретичної розробки і вивчення відповідних положень.
Вчинення злочинів у співучасті досить часто зустрічається в правозастосовній практиці. В цілому, приблизно третина всіх злочинів — це злочини, у вчиненні яких брали участь дві чи більше особи. А щодо особливо тяжких і тяжких злочинів, насильницьких та корисливих посягань співучасть зустрічається ще частіше. За деякими даними, дві третини грабежів та розбоїв, випадків кваліфікованого хуліганства виконуються у співучасті. Тому питання кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, досить часто виникають в повсякденній діяльності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.
При цьому доводиться констатувати, що при їх вирішенні допускається немало помилок, свідченням чого є значна кількість змін у кваліфікації скоєного. Вищестоячі інстанції досить часто змінюють чи скасовують процесуальні документи саме через те, що неправильно визначається вид співучасника та форма співучасті, її вбачають там, де насправді має місце лише співпадіння у часі та місці окремих посягань, не враховуються індивідуальні особливості окремих співучасників та їх вплив на кваліфікацію дій інших співучасників тощо. Доводиться констатувати, що Верховний Суд України допускає непослідовність у своїх вказівках щодо кваліфікації дій співучасників, що в свою чергу, перешкоджає однозначності і стабільності при застосуванні кримінально-правових норм.
Не можна пройти і мимо того, що в публічних виступах керівників правоохоронних відомств нерідко зустрічаються вислови, які свідчать про явне нерозуміння ними суті злочинів, вчинених у співучасті, можливостей очолюваних ними відомств в протидії організованим формам співучасті. Так, Міністр внутрішніх справ України Ю.І. Смирнов невдовзі після свого призначення на посаду, підводячи підсумки одного з етапів діяльності МВС повідомив, що в Україні існує певна кількість організованих злочинних угруповань і пообіцяв що до кінця другого кварталу 2001 р. вони будуть ліквідовані (поміж іншого, цікаво, що ж міністр розуміє під “ліквідацією”?). Трохи згодом, підводячи підсумки роботи органів внутрішніх справ за 9 місяців 2002 р. він вказав, що в Україні “призупинена діяльність 627 організованих злочинних угруповань”, 100 їхніх лідерів засуджено”[62]. Навряд чи такі вислови заслуговують на коментування.
62
Чікалін В. Усе залежить від кадрового потенціалу. // Урядовий кур’єр. — 2002. — 19 жовтня. — С. 7.