Основи кримінально-правової кваліфікації
- Автор: Навроцький В’ячеслав Олександрович
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Основи кримінально-правової кваліфікації». Краткое содержание книги:
Для науковців, студентів юридичних вищих закладів освіти, юристів-практиків.
Кваліфікуючи невдалу добровільну відмову, слід окремо оцінювати поведінку особи, яка намагалася здійснити таку відмову, та тих, хто не відмовився від вчинення посягання. При цьому, виникають питання про кваліфікацію посягання з урахуванням стадії її вчинення та про можливість застосування норми, яка передбачає відповідальність за вчинення злочину у співучасті.
Дії співучасника, який намагався відмовитися від доведення злочину до кінця, кваліфікуються з урахуванням причин поведінки інших співучасників. Якщо завдяки поведінці співучасника розірваний об’єктивний і суб’єктивний зв’язок між учасниками злочину, то його посягання не повинно кваліфікуватися як закінчений злочин. Наприклад, організатор злочину заявив виконавцю про відмову від крадіжки; не повідомив йому час, коли господарі квартири будуть відсутні; сказав, що не буде сприяння пособника, який обіцяв перевезти викрадене майно. Не-зважаючи на це, виконавець вирішив самостійно закінчити посягання. Це свідчить, що злочинна діяльність організатора припинилася на стадії готування до злочину (ним фактично виконане лише готування до крадіжки, вчиненої в співучасті), що і має відображатися при кваліфікації. Подальша діяльність виконавця не перебуває у зв’язку з його попередньою поведінкою, і він за неї не може нести відповідальність, адже вона встановлена за співучасть у конкретному злочині, а не за втягнення повнолітніх осіб у злочинну діяльність.
Злочинна діяльність виконавця продовжилася самостійно, посягання він вчиняє сам, а отже його дії не повинні кваліфікуватися за нормами про злочин, вчинений у співучасті (хіба що цей злочин вчинено з залученням інших співучасників).
В іншому випадку, якщо виконавець завершує злочин, усвідомлюючи, що він реалізує спільний попередній задум співучасників, використовує при цьому інформацію та засоби, отримані від них, скоєне ним належить кваліфікувати за нормами, що передбачають посягання, вчинене у співучасті. Той співучасник, якому не вдалося зупинити доведення такого злочину до кінця, відповідає за закінчений злочин, вчинений у співучасті.
Схема: Добровільна відмова при співучасті
Добровільна відмова при організованих формах співучасті
Організовані форми співучасті у злочині — вчинення злочину у складі організованої групи та злочинної організації — характеризуються більш тісним зв’язком між співучасниками, а отже добровільна відмова передбачає інтенсивніші зусилля, а у ряді випадків взагалі неможлива.
Так, за загальним правилом, неможлива добровільна відмова від участі у злочинній організації. Норми про відповідні злочини (статті 109, 255, 257, 260 КК) сформульовані так, що передбачені ними посягання визнаються закінченими з моменту вступу у злочинну організацію. Тому вихід з такої організації буде кваліфікуватися не як добровільна відмова, а як дієве каяття.
Разом із тим, учасник злочинної організації може вчинити добровільну відмову від окремих посягань, вчинюваних в складі організації іншими учасниками,якщо такі злочини підлягають самостійній кваліфікації — наприклад, від вбивства, яке вчиняє банда. При цьому учасник організації своїми діями повинен відвернути вчинення злочину іншими учасниками (попередити потерпілого чи у будь-який спосіб захистити його, повідомити органи влади, перешкодити іншим учасникам вчинити посягання). Проста відмова чи ухилення від участі у конкретному епізоді діяльності злочинної організації не утворює добровільної відмови.
На відміну від злочинної організації участь в організованій групі допускає добровільну відмову. Якщо щодо злочинної організації кримінальна відповідальність встановлена за саму участь у ній, то умовою відповідальності учасників організованої злочинної групи є вчинення конкретного посягання в її складі. Сама собою згода на участь у організованій групі ще не становить закінченого злочину, а отже, вихід рядового учасника з такої групи до вчинення посягання, повинен оцінюватися як добровільна відмова. Добровільна відмова керівника чи організатора злочинної групи повинна виражатися у діях, завдяки яким припиняється існування такої групи.