Основи кримінально-правової кваліфікації

Нормами ж Особливої частини регламентується співучасть (її прийнято називати співучастю особливого роду) в тих випадках, коли об’єднання кількох осіб для вчинення злочину суттєво збільшує суспільну небезпеку сумісної злочинної діяльності[65] — настільки, що це потрібно врахувати при побудові санкції кримінально-правової норми. Відповідні злочини можуть бути вчинені лише у співучасті, вона для цих посягань є необхідною ознакою посягання. Отже, злочини, щодо яких нормами Особливої частини передбачено їх вчинення у співучасті, не можуть бути вчинені однією особою. Це стосується і тих випадків, коли відповідні норми передбачають діяльність кількох осіб, які спільно виконують об’єктивну сторону злочину (для їх позначення закон використовує вказівку на вчинення злочину «групою осіб», «за попереднім зговором групою осіб», «організованою групою», а також окремими видами злочинних організацій), так і тих, коли одна особа спонукає інших до злочинної діяльності, керує їх злочинами, надає сприяння (а у відповідних нормах передбачена відповідальність за «організацію», «керівництво», «фінансування», «постачання» тощо).

В цих випадках, як відзначав М.Д. Шаргородський, в діях кожної особи, які сумісно вчинили злочин, є склад, передбачений статтею Особливої частини, для кваліфікації їх діянь в інституті співучасті немає необхідності[66]. Це твердження — точніше, його остання частина — потребує уточнення. Для кваліфікації співучасті, передбаченої нормами Особливої частини немає потреби посилатися на відповідний інститут, передбачений нормами Загальної частини (ст. 27 КК), однак немає підстав говорити, що в таких випадках взагалі немає необхідності в інституті співучасті. Адже кваліфікація співучасті, передбаченої нормами Особливої частини, передбачає врахування специфічних положень, які вироблені стосовно саме такої співучасті — співучасті особливого роду.

Тому положення про співучасть, які передбачені в Загальній частині, не поширюються на всі випадки спільної умисної участі двох або більше осіб у вчиненні злочину — принаймні вони не стосуються співучасті, регламентованої нормами Особливої частини.

Співучасть може бути класифікована і за ступенем згуртованості учасників спільно вчинюваного злочину, організованості, стійкості їх об’єднання. Така класифікація називається в теорії кримінального права класифікацією за формою співучасті, чинним КК вона відображена в ст. 28 КК. Очевидно, що суспільна небезпека «одноразової» співучасті — коли співучасники об’єдналися для вчинення одного злочину, чи навіть заздалегідь домовилися про спільне вчинення злочину, істотно відрізняється від організованих форм співучасті, при яких учасники утворюють більш чи менш стійкі групи для неодноразового вчинення злочинів чи постійно займаються злочинною діяльністю. Стійкість, організованість співучасників є не лише підставою для призначення їм більш суворого покарання в межах санкції статті Особливої частини, а й повинна враховуватися при кваліфікації посягання — особі мають інкримінуватися не лише наслідки її власних дій, але й наслідки спільного посягання, наслідки діяльності інших учасників стійкої злочинної групи. Причому це має стосуватися як випадків організованої співучасті, передбачених нормами Особливої частини (такими є вчинення злочину організованою групою та злочинною організацією), так і такої співучасті, яка спеціально не виділена в нормах про відповідальність за окремі злочини.