Гра на багатьох барабанчиках
- Автор: Токарчук Ольга
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Літопис
- ISBN: 966-7007-84-5
- Переводчик: Віктор Дмитрук
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра на багатьох барабанчиках». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
У валізку.
Перше запрошення на її виступи жителі Душниці дістали за два, три місяці після її приїзду. Тоді з нею ще був отой чоловік. На салатових картках було виписано фіолетовим чорнилом: Виступ о 19.00 годині, фрагменти з балету «Лебедине озеро» Петра Чайковського танцюватиме прима-балерина… Чоловік особисто приніс їх у кожен дім, додаючи коробочку цукерок у формі серця. Прийшли усі, навіть та жінка з немовлям. Залу зі сценою годі було впізнати. Сцену освітлювали два рефлектори — один, прикритий синьою калькою, давав блиск немовби водянистий, імлистий, другий кидав згори жмут світла і утворював на сцені ясний овал. Підлога була вистелена блакитною блискучою плівкою, а купки моху й мурави, принесені з саду, вдавали берег озера. Молода жінка з дитиною охнула від захвату.
Коли усі порозсідалися на стільцях, звідкись із-за сцени попливла гарна лагідна музика, а потім з'явилася струнка довгонога постать у білому тюлі, у блискучих атласних пуантах.
Танцювала вона відважно — усі заціпеніли від того розмаху її рухів, сміливости жестів, раптовости стрибків — наче боялися, що вона може втратити рівновагу і впасти на дошки. Тюль спливав по її струнких ногах, завжди спізнюючись, завжди відстаючи на мить від її тіла, здіймаючись навколо неї білою світлистою хмарою. Її ноги в білих обтислих колготах здавалися позбавленими звичайних стіп, наче вона була істотою, яка не призначена для звичайного ходіння. Ці дивні замінники стіп, куксочки, ув'язнені в лискучих пуантах, лиш торкалися дерев'яних дощок підлоги, тупали якось не по-людському, наче по сцені бігав кіт. Волосся було заколоте високо у срібний невеличкий кок, прикрашений білими квітками. Густий макіяж невпізнавано змінював її лице — воно пасувало до тюлю музики, але якщо дивитися на саме тільки лице, то витворювало моторошне враження маски. Так це виглядало.
Дев'ятеро людей, включно з її чоловіком, били браво, а танцюристка граціозно розкланювалась. Під кінець усі дістали апельсиновий сік, виноград і тістечка. Додому повернулися задоволеними. Зрештою, хто знає напевно?
Коханий Татусю, якби ти міг собі уявити, що тут сьогодні діялося, то був би, мабуть, дуже здивований. Уперше за кільканадцять років я танцювала для публіки! Танцювала свій коронний номер з «Лебединого озера». Як шкода, що ти ніколи не мав змоги побачити мене в ньому. Я знаю, що ти думаєш про мої танці. Але хіба справедливо бути про мене поганої думки, ніколи мене не бачивши? Я мрію, щоби ми побачилися, щоби ти міг сюди приїхати, хоча ні, для мого Татуся це була би надто важка, надто довга подорож, і все ж я люблю уявляти собі таку сцену — Татусь у залі… Я, може, станцювала би щось особливе, ще не знаю, що. Цікаво, як би ти почувався. Адже перше, що ти мені закинув, коли я була маленькою — це що я взагалі не маю музичного слуху. Тебе дратували мої уроки гри на фортеп’яні. Ти називав їх «барабанити». А як має грати мала дитина? Ти відправив учительку, тому я грала на підвіконнях, на столах. А мої уроки танцю ти висміяв. Ми з мамою тримали їх у таємниці. Мама казала, що я ходжу на додаткові уроки французької, і я навіть брала з собою підручник. Ти нічого не помітив! Мені багато разів спадало на думку, що ти міг не любити мене. Але чому? Що я була дівчинкою? Хіба це може бути достатньою причиною? І чи може бути таке, що батько не любить власної дитини? Я, мабуть, помилялася; твоя любов була іншою — ти хотів для мене якнайкраще, щоби мені не треба було мучитися, щоби я жила добре влаштованим життям, а може, ти просто вважав, що артист взагалі не може бути щасливим. А люди ж так сильно прагнуть бути артистами, щоби їх любили. Ні про що інше не йдеться. З якихось причин усі більше люблять співаків, танцюристок, письменників аніж шевців чи палітурників, якими б вони не були хорошими…
Її чоловік, чи хто він там був. Останньої ночі, перед тим днем, коли він сказав, що повертається до міста, вона знайшла його на другій половині двоспального ліжка. Притулилася до його м'якої, гарячої, оксамитної спини. Його шкіра, підбита шаром жирку, наче м’якеньким хутром, була живою і приємною на дотик. Гріла. Але він щось буркнув і перевернувся навзнак. Вона не могла заснути, тому чула нічні концерти короїдів, мишей і нічних метеликів, які вдарялися в шибу. Чула якісь швидкі кроки за вікном, далекий крик сови. Не могла заснути через замерзлі ноги і біль у спині. Матрац був надто м’який, і її худе висушене тіло провалювалося в нього, як кусок дерева. Хребет посилав застережливі ритмічні поколювання. Вранці вона побачила, що він спить на самому краєчку ліжка, а вона тут же біля нього. Вночі, мабуть, відбувалися ті самі маневри, що і вдень — він відсувався, а вона спішила за ним. Урешті-решт виїхав.