Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Коли Святополк з Мономахом ганялись за Олегом, то половці не спали, а їх ватажок Буняк проскочив аж під сам Київ, попалив передмістя й монастирі, а разом з ним і двір Всеволода біля Видубич. Рівночасно Святополків тесть Тутор-хан напав на Переяслав і тільки скора поява полків Святополка й Мономаха примусила половців до відступу, в якому сам Тутор-хан наложив головою. Всякий на Україні бачив, що з половцями не жарти й щоб не дати їм цілого краю на поталу, треба зробити все для внутрішньої згоди й спільної акції. В такій атмосфері повстала ідея загального зїзду князів, що й відбувся в осени 1097 р. в Любчу під Києвом.
Любецький зїзд
На зїзд прибуло шість князів Ярославового коліна, а саме Святополк Ізяславич, Мономах Всеволодович, Давид та Олег Святославичі, Давид Ігоревич, та Василько Ростиелавич. Завданням того династичного конгресу було остаточно «створити мир» поміж князями й повернути всі сили проти зовнішнього ворога. Завдання справді велике й гідне слів захоплення, що їх присвячує йому літописець: «Чого сваримося поміж собою й губимо українську землю? Користають з того половці й пустошать наші землі та радіють нашим розладдям. Від тепер будьмо однодушні й спільно боронім та пильнуймо української землі!» Таке було перше рішення зїзду.
Рівночасно рішили на ньому, кому яка волость належиться, що й мусіло бути основою тієї загальної однодушности й можливости якоїсь спільної акції в майбутньому. «Кожен хай має свою отчину» вирішував зїзд, хоронючи раз на все право старшинства й ідею нерозривности українських земель. Зчерги закріплено - за Святополком - Ізяславів Київ, за Мономахом Всеволодове наслідство, за Давидом, Олегом і Ярославом Святославичами - наслідство по Святославі, а позатим затверджено за всіми ті волости, що їх свого часу роздав був Всеволод: за Давидом Ігоровичем Володимир, за Володарем Ростиславичем Перемишль, за Васильком Теребовль. А хто б противився тим постановам і починав війну, «проти того будем ми всі і той святий хрест». Так гарно собі князі поговорили, ще краще вирішили й розїхалися, але дуже скоро переконалися, що гарні слова відділяє від гарних діл ціла безодня…
Осліплення Василька
Союз Мономаха з Святополком був дещо односторонній. Чи в боротьбі з половцями, чи з Святославичами, Святополк завсіди помагав Мономахові, але ніколи не користав з Мономахових успіхів. До того при Мономасі залишалася отчина Святополка - Новгород, що згідно з ухвалами любецького зїзду не повинна була припасти йому. Не диво, що Святополк дивився косо на дальші починання Мономаха й мав нагострене вухо на всякі ворожі Мономахові підшепти. Зараз по зїзді Давид Ігоревич сповістив Святополка, що Василько Теребовельський накладає з Мономахом проти нього й проти Святополка, щоб відібравши Волинь від Давида, забрати Святополкові Погорину, Берестя та Турово-Пинськ. Давид радив увязнити Василька й пригадував Святополкові смерть його брата Ярополка з намови Ростиславичів. Святополк зразу вагався, але далі підбехтуваний Давидом, погодився вхопити підступом Василька й запросив його до себе на імянини. Василько зразу вимовився браком часу. Тоді Святополк післав до нього вдруге, мовляв, коли він не має часу залишатися на імянини, то хай приїде поснідати з ним і Давидом. Тим разом Василько послухав і хоч його й остерігали, приїхав на двір Святополка.
Святополк вийшов йому назустріч, завів до «гридниці» й ще раз просив залишитися на імянини. Але Василько відмовив кажучи, що він вже вислав свій обоз попереду й треба йому слідкувати за ним з дружиною. Святополк якось вийшов до сіней, а за ним за хвилину вийшов і Давид. Василько залишився сам. Тоді впали до кімнати Святополкові слуги, схопили Василька, закували подвійними, кайданами й замкнули в замковій тюрмі. На другий день скликав Святополк віче киян і бояр та на ньому кинув на Василька обвинувачення, яке нашептав йому Давид.
Кияни сказали: «Тобі, княже, треба берегти своєї голови. А коли правду говорив Давид, то хай Василько прийме кару, а коди ні, то хай Давид прийме пімсту й хай відповідає перед Богом». Пробувало вставитися за Васильком духовенство, але переміг голос Давида, що казав: «Коли ти пустиш Василька, то ні мені княжити ні тобі».