Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Бій під Перемишлем
Відібравши Волинь від Давида, Святополк спокусився прилучити до неї ще й Галичину, нібито як волость «його батька і діда». Але з Ростиславичами не пішло так легко, як з Давидом. В зустрічі на «Рожні полі» (на вододілі Серета й Буга) Ростиславичі розбили Святополка й він утік до Києва, залишаючи провід дальшої кампанії в руках Святославичів. Вони звернулися за допомогою до мадяр й діставши її відступили під Перемишль. Тимчасом Давид Ігорович порозумівся з Ростиславичами й кинув своїх половців на мадяр. Вони «збивши їх у мяч, як сокіл збиває галом» вибили їх та потопили безліч у Вягрі й Сяні. Угорські літописці, оповідаючи про цей розгром під Перемишлем кажуть, що тоді «така біда сталася, що нема такого й у книгах й оповісти несила». Наш літописець начислює мадярських втрат під Перемишлем на 40.000 війська. Заломання Святополкової кампанії під Перемишлем осмілило Давида до спроб повернути собі Волинь і це йому остаточно вдалося. В осени 1099 р. бачимо Волинь знову в руках Давида. Правда тішитися йому волостю довелося недовго, Святополк скликав зїзд князів у Ветичах (в серпні 1100 р.) на якому відсудили Давида від Волині й з ласки надали йому кілька дрібних клаптиків волинської землі, за які згодом заміняв йому Святополк Дорогобужську волость, що в ній закінчив Давид життя.
Рівночасно на тому самому зїзді винесли ще одну ухвалу, яка зовсім не відповідала братолюбним рішенням любецького з'їзду. Літописець переказує її там: «Тоді послали послів до Володаря й Василька кажучи: візьми (Володарю) свого брата Василька до себе, і нехай буде вам один Перемишль, схочете, жийте собі в ньому, а не схочете, пусти Василька сюди, а ми будемо його тут годувати. А хлопів й смердів, наших (забраних у недавній війні) видайте»…
Таке нікчемне рішення винесли князі зібрані у Витичеві. Покаравши Святополкового спільника Давида за осліплення Василька, рішили покарати ще й… осліпленого. Алеж Ростиславичі не послухали цього рішення й не злякалися загрози походу князів, що й не відбувся, за намовами Мономаха.
По війні, що виникла за осліплення Василька й по зїзді в Витичеві прийшла нарешті рівновага сил в колишній державі Володимира й Ярослава в той спосіб, що всі українські землі по правому боці Дніпра опинилися в руках Ізяславичів і Ростиславичів, а за Дніпром у руках Мономаха й Святославичів, при чому Мономах спирався на союзі з Ростиславичами, а Святополк з Святославичами. В той спосіб Святополк задержував рухи Мономаха, що так землями як і повагою в громадянстві перевищував київського великого князя.
Перемога над половцями
Як тільки втихли княжі міжусобиці, все що жило й хотіло жити на Україні, повернуло увагу князів на половецьку небезпеку. «Не губіть української землі!», кличе раз ураз літописець під адресою князів, «а зберіться разом і йдіть проти половців, поки вони не знищили всієї української землі». Найкраще поміж князями відчував цю конечність рішучої боротьби з диким степом Мономах. І йому теж завдячує Україна чимало перемог над половцями.
В 1103 р. зїхалися під Києвом Святополк і Мономах з дружинами, щоб остаточно вжити заходів щодо рішеного вже походу на половців. Ріжницю думок, що виникла на нарадах, рішив Мономах. Вирішено йти на половців зараз весною й не оглядатися на полеві роботи. До походу прилучилося кількох молодших князів, між іншими Давид Святославич. Олег відмовився від походу - надто багато завдячував він половцям і не хотів рвати з ними звязків. В березні виправилися війська на човнах Дніпром до Хортиці, а відтіля пішли вже суходолом на схід. Над р. Самарою заскочили половецьке військо й розгромили його, при чому перебили чимало половецької старшини, набрали багато добичі та невільників. Рівночасно вивели зі степу рештки торків та печенігів, якими заселили пограничні городки для оборони перед половцями.