Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Похорони Ізяслава
Геройська смерть Ізяслава в обороні брата та його скитальство за останні роки життя, привернули йому симпатії Києва. Човном привезли його з побоєвища до столиці. Тут його перенесли на сани й перевезли з великою парадою до Десятинної церкви, де поховали його в мармуровій гробниці. В характеристиці, що її дає нам про Ізяслава літописець, маємо виразну відбитку тих останніх настроїв. А коли літописець каже, що Ізяслав «не платив злом за зло» то це може послужити для нас не мірилом історичної правди, але того, що навіть таку криваву лазню, яку влаштував Ізяслав киянам у 1068 р. могли кияне забути, прослезившися над недолею свого князя.
Всеволод
З трійці найстарших Ярославичів, що разом збірали землі, разом кривдили братаничів й разом пустили по світу цілий гурт князів без землі (ізгоїв) залишився тільки один Всеволод. Колись призначений батьком на київський стіл, досяг його тепер по праву, без насильства. Разом з столицею володів він більшою частиною батьківських земель. Найбільше клопоту мав Всеволод з ізгоями, що сам він їх, до спілки з старшими братами, стільки пустив по світу…
Ізгої
Назва «ізгоїв» відносилася первісне до людей, яких покривдило життя, з власної вини чи долею викинених поза скобки громадянства. Ізгоями звалися поповичі, що не добилися до свячень, випущені на волю раби, зруйновані купці й підприємці, й нарешті назва ізгоїв перейшла на княжих сиріт, що їх свояки й опікуни висадили з батьківських уділів. Вже Всеволод мав проти себе аж три родини ізгоїв: чотирьох Святославичів (Роман, Олег, Давид і Ярослав), двох Ігоровичів (Давид і ще якийсь невідомий з імені) та трьох Ростиславичів (Рюрик, Володар і Василько). Де далі, ставало їх чимраз то більше й відносини на Україні ставали чимраз то непевніші. За Всеволодового пятнадцятилітнього князювання в Києві не переводяться війни з ізгоями, що зправила приводять собі до помочі половців. Сам Всеволод виручається здебільша своїм сином Володимиром Мономахом, що або бється з ізгоями, або пробує зацитькати їх якимись уступками. В усякому разі ні ті війни ні тимчасові перемиря не зміцнюють молодої української державности. В завірюсі княжих коромол захитується й паде право старшинства, а разом з ним ідея державної одноцільности українських земель, її місце заступає ідея нерозривности династії від землі, так зване «вітчинне» право, а з ним разом розбиття великої руської імперії на її окремішні, та національно ріжні складові частини.
Відокремлення Галичини
В 1083 р. появилися знову на овиді три грізні для Всеволода ізгої - Олег Святославич, Давид Ігоревич та Володар Ростиславич. Давид дуже скоро примусив Всеволода заспокоїти його т. зв. Погориною, землею, що лежала на межі Волині й Київщини. Як звичайно, так і тут Всеволод поступився чужим добром, чим обурив проти себе волинського князя Ярополка. Майже рівночасно два другі Ростиславичі - Рюрик і Василько втікли з Володимира, де перебували під оком Ярополка й зібравши військо, опанували Володимир. Правда, в обороні Ярополка станув Всеволод й кілька разів посилав проти Ростиславичів свого сина Мономаха поки не вигнав їх з Володимира, але рівночасно побачив себе примушеним заспокоїти їх чимнебудь. І знову заспокоїв їх коштом Ярополка: дав їм Галичину, приналежну до Волині, (Перемишль і Теребовль), чим започаткував многоважний для української державности процес відокремлення тієї частини України в осібну цілість, що згодом відограла таку важну ролю в історії усієї України. Сталося це в 1084 р.
Відокремлення Галичини й передача її Ростиславичам, відбулася при мовчаливій «згоді» Ярополка, але цей не міг стримати свого обурення за те на Всеволода й рішив піти на нього війною. Але Всеволод його перехитрив. Ще не вспів Ярополк злаштувати виправи, а вже війська Мономаха маширували на Володимир. Ярополк злякався й утік до Польщі, залишаючи майно й родину в Луцьку. Мономах опанував Володимир без труду й забравши Ярополкове майно й родину до Київа, надав Волинь Давидові Ігоревичеві. Алеж в 1087 р. прийшов Ярополк з польськими військами і переговоривши з Мономахом вернув собі Волинь. Зчерги захотів Ярополк відібрати й Галичину від Ростиславичів та вибрався війною на Звенигород, але по дорозі убив його підступом якийсь нерядець. Можливе, що це був чоловік Ростиславичів, які в той спосіб рішили позбутися грізного суперника.