Золоті Ворота

Мене в полі породив Синьоокий Зоре-Див. І Земля, неначе Мати, Стала хлопця колихати… І приснилося мені: Іде легінь на коні — На козацькому коні В малиновім жупані… І побачив козачина, Що в житах якась дитина — Голомозе, голе, босе, У віночку із колосся, У волошковім роздоллі, В українськім диво-полі, В диво-полі, у три-полі, У одвічнім терно-колі… Здивувався той козак: Що за дивний долі знак? Чи відьомська ця дитина Чи із неба — янголина? Погадав не більше миті, Взяв мене у тому житі Та й закутав у жупан… І поїхав я, мов пан, На козацькому коні В запорозькім жупані. Край дороги біля клена Хлопця стріла наречена. Він мене їй подає І словами виграє: — Ось тобі, крім чоловіка, Ще й забава невелика, Подарунок Зоре-дива, Буде доля в нас щаслива! Засміялася дівчина, Що така в них с дитина. Цілувала, милувала, У любистку обмивала… Пересидів я тоді У лелечому гнізді, Доки гралося весілля, Святкували новосілля… І рішили мама й тато Мене людям показати…