Золоті Ворота

Офіційна критика внесла його в реєстр письменників-фантастів. І ми, сирі, в переважній більшості сприймали цю версію. Але для Олеся Бердника — то була не фантастика, а спосіб його мислення і діяння, реальність, одягнена в шати незвичайного і незвичного для обивателя.

Я мав щастя і знати його особисто, і редагувати деякі його твори, зокрема «Чашу Амріти». То були воістину — найкращі, просвітлені духом години мого життя.

На преглибокий сум, він до розпачу рано пішов од нас у піднебесся. У мене, грішного, таке відчуття, що неміч Олеся Бердника почалася з моральної туги за тим, що і в цьому суспільстві, яке він виборював і за яке страждав, до влади прилипли особини, котрим усе ж ближче князь світу цього, а не небесний Вседержитель.

Але будьмо оптимістами на своїй не купленій і поки що не проданій землі! Справа цього могутнього духовного енергоносія не згасла, вона вже ввійшла в генетичний код свідомих українців. І саме ця духовна частина суспільства особливо гостро відчуває відсутність Олеся Бердника. Бо такі, як він, нині у нас, як і в усі часи, явище рідкісне. Але без них життя було б нецікавим.