Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
«Тут жив Микола Лукаш, - після паузи сказав Федір Тютюнник. - Знаєте про такого?» - «Зобижаєте!» - відповіла на те я. Це було несподіванкою і розгадкою тривоги Олеся Лупія одночасно (про це я розкажу окремо). - «Але так не буває! Я також, як і Лукаш, народилася 19 грудня!» - «Буває!» - ото і все, що сказав того разу Тютюнник.
Вже трохи згодом, коли я почала спілкуватися з іншими мешканцями будинку, у мене склався свій калейдоскоп уявлень про Миколу Лукаша, якого я за життя жодного разу не бачила, бо класне, і бачити не могла - він помер 29 серпня. 1988 року. Але я знала, що це був саме той - 12 червня 1973 року тричі (!) виключений зі Спілки письменників України, можливо, найвидатніший український перекладач Микола Лукаш, хто добровільно - у радянські часи! - зголосився піти до в'язниці, аби лише звідти випустили Івана Дзюбу.
Але Дзюба 1973-1974 pp. зі своїм задавненим туберкульозом легень! - усе ж відсидів майже два роки у внутрішній тюрмі («ізоляторі») КДБ за написання 1966 року книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Однак «пряме політичне звинувачення (арешт. - М. М. ) висунуть» після «експертизи, за десятьма підписами науковців та письменників, здійсненої за завданням ЦК, в якій працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» кваліфіковано - через сім років після написання та оприлюднення(!) - як «антирадянську». Це було ще одне обґрунтування арешту», - пише І. Дзюба у книзі «Спогади і роздуми на фінішній прямій» (К.: Криниця, 2008. - С. 532, 557). Отже, І. Дзюбу за документ, надісланий ним же до ЦК Компартії України (!), арештували у січні 1973-го.
Кажуть, що й «герої нашого часу» - суддя-«колядник» Зварич і генерал Пукач також сиділи чи сидять у тих стінах ізолятора на вулиці Володимирській, 36. Не знаю. Та, зрештою, це не має особливого значення. Має значення лише суть - кого за що і коли садили, і як у той час поводилися інші.
Для тих, хто не зовсім «у темі», я наведу кілька документів» (перші два взяті із першого тому книжки «Наш Лукаш», 2009, видавничий дім «Києво-Могилянська Академія»):
Документ перший:
«Лист до Голови Президії Верховної Ради УРСР, Голови Верховного Суду УРСР, Прокурора УРСР, а також копія листа до Президії правління Спілки письменників України:
«У зв'язку з тим, що я, нижчепідписаний, цілком поділяю погляди літератора Дзюби Івана Михайловича на певне офіційне у нас неіснуюче питання, за яке, наскільки мені відомо, його засудив нещодавно один із нарсудів м. Києва, та беручи до уваги:
а) стан здоров'я засудженого;
б) ту обставину, що в даний період (кінця якого ми з вами не можемо передбачити бодай наближено) для мене особисто перебування на будь-якому режимі видається майже рівновартним і через те більш-менш байдужим, - прошу ласкаво дозволити мені відбути замість вищеназваного Дзюби І. М. визначене йому судом покарання.
З належною повагою Лукаш Микола Олексійович, член СПУ, Київ, вул. Суворова. 3, кв. 31. 23.III.1973».
Документ другий:
«...Іван Драч пише, що незадоволений моїми зіпсованими стосунками з... (далі йде перелік). Я кілька разів голосно зауважив із цього приводу,
що псував ці стосунки цілком свідомо. Навіть з Іваном-академіком, якому я не хочу вибачати його провокаторської ролі, коли він зрікся свого творіння, надісланого до ЦК... (с. 342)».
«З письменницьких вождів я вибув так само швидко, як з редакторів «Ранку». Якраз у цей час критик Іван Дзюба надумав обговорити з керівництвом ЦК свої погляди на національну політику (підкреслення моє. - М. М. ) всемогутньої безпомилкової партії. Вже назва Дзюбиного трактату «Інтернаціоналізм чи русифікація?» давала усі підстави до вгадування недвозначної відповіді начальства. Такою вона й була. Викликаний «куди треба» Дзюба невдовзі зрікся своїх шкідливих поглядів і засвідчив це зречення на папері, опублікованому для повчання ідейно нестійкої публіки». (с. 346) - Віталій Коротич.
МУСИВ БУТИ І ДЗЮБА,
МУСИВ БУТИ І СТУС...