Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий

Як він довіряв їй! Він майже розповів їй найголовнішу таємницю! Якоїсь миті не вистачило. Якоїсь півмиті! А як вона придурювалася. Стільки разів рятувала його. І все заради чого!

Ні! Таке не прощають.

Лисий ліг і накрився простирадлом. Під простирадло ж поклав заряджений арбалет, а поруч іще одну стрілу, щоб можна було швидко перезарядити. За спиною також під простирадлом лежала шабля. Він навіть витягнув її з піхов. Потім знову підвівся, поклав піхви назад під ліжко, щоб не одразу було помітно відсутність зброї. Трохи стягнув з матрацу простирадло, аби воно прикривало те місце, де був арбалет. І знову ліг.

Від усіх цих рухів у голові знову запаморочилося. В горлі пересохло. Це ж скільки часу він уже не пив води! Ще як Леля давала йому напитися. Цікаво, а що ж то вона йому давала? Чому він після того знову заснув і так довго спав? І вночі засинав, хоча давав собі слово триматися… Яка підступність! Стіни пливли, і стеля, здавалося, зараз перетвориться на підлогу, а він долілиць гепнеться об неї. Лисий заплющив очі. Хоча б не заснути, не втратити свідомість!

І тут же хряснули двері в сінях. Однак минуло ще кілька хвилин до того, як Інженер і Леля ввійшли до кімнати.

Лисий спробував усміхнутися їм, щоб вони нічого не запідозрили. Мабуть, усмішка вийшла дивною, бо Леля впустила кошика з огірками й кинулася до нього.

— Що з тобою? Тобі погано?

Це в неї вийшло так природно й непідробно, що Лисий розгубився і згаяв зручну мить. Зараз було б відкинути простирадло й вистрілити в неї, поки вона затуляє його від старого. Поки Інженер збагнув би, що сталося, Лисий встиг би перезарядити арбалет.

Одна помилка тягне за собою другу — подекуди ще гіршу. Так вийшло й тепер. Поки Лисий думав про те, який шанс він втратив, Леля підбігла до нього й сіла на край ліжка. Просто на арбалет.

Вона відразу скочила на ноги й так здивовано й розгублено подивилася на Лисого, що той втратив іще одну нагоду. Він і сам розгубився. Кожен її жест, кожен рух, кожен погляд були не такими, як слід. От і тепер: замість того, щоб вихопити в нього зброю або просто навалитися на неї і погукати Інженера абощо, вона повільно відійшла на два кроки й зупинилася, не зводячи з нього приголомшеного погляду. Це було найгіршим, що могла зробити в такій ситуації така досвідчена в бою людина, як Леля.

І цією можливістю Лисий знову не скористався. Краєм ока він бачив, що Інженер стоїть по той бік столу і непорушно й нібито незацікавлено дивиться в їхній бік. Швидше за все, він також зрозумів, що Лисий про все здогадався. Чому ж тоді нічого не робить?

А що йому робити! Зброї немає. Вона, безперечно, є, але не поблизу. Він усвідомлює, що тільки-но спробує кинутися по арбалет абощо, як Лисий тут же вистрілить. Просто розгубився, от і стоїть удає, що йому все байдуже.