Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий
- Автор: Оксеник Сергій
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Оксани Іванюк „Коник"
- ISBN: 966-8732-00-6
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий». Краткое содержание книги:
— Не їж борщ, — іще тихіше промовив він. — Подивися на казанок.
Знову рипнули двері. Зайшов Інженер. Лисий відкинувся на подушку, уставившись у стелю відсутнім поглядом.
— Може, ти не борщу хочеш? — спокійно спитав Інженер. — Тоді я щось інше приготую.
Лисий промовчав.
Старий знову вийшов з кімнати й за хвилину повернувся з заплічною сумкою Лисого.
— Ось твоя сумка, може, щось знадобиться, щоб ти не вставав без зайвої потреби.
Отже, він знає, що у мене там є харчі. Встиг перевірити. Може, й отруїти встиг? А Леля мовчить. Чи вона з ним заодно, чи ні? Не міг він так швидко її відшукати в лісі. Тут щось не так. Лисий навіть не уявляв, де її можна шукати. А цей дід тільки провідав про неї, тут же пішов і знайшов. Стій-стій!.. У Лисого похололо в грудях. Чого б це він раптом став розмовляти вві сні!.. Чого б це він став кликати її вві сні? Он воно що! Старий знав про неї ще раніше! І вона про нього знала. Не даремно ж вона прилетіла на цей берег! Так, так. Усе сходиться. Все докупи. Сходяться всі. От тільки поки що не зрозуміло, навіщо цей старий придумав таку безглузду історію про Інженера. Звідки він міг знати це ім'я? Лисий його нікому не називав, навіть Лелі…
І знову здогадка різонула його свідомість. Перед тим, як він загубив Лелю, вона почала розпитувати його, вивідувати, куди й по що він іде. Він тоді не піддався, хоч уже готовий був усе їй викласти. А коли це зірвалося, вона погукала цього сивого помічника. А може, це вона його помічниця? Так, швидше за все, він головний. І говорить дуже складно.
Охо-хо! Це ж скільки днів вона його морочила! Скільки небезпек пережила! Навіть життя йому рятувала. Навіщо? Що їй потрібно було? Звісно, їй потрібен секрет! Страшна таємниця Лисого. Те, по що він ішов до Руїни. Це ж вона перша тоді вимовила це слово! Він іще подумав, що вона здогадалася! Де ж там здогадалася! Вона просто знала! Знала заздалегідь! Вона все знала ще тоді, коли він утікав від їдючих жаб.
Лисий згадав жахливу картину, яку вони побачили в Лелиному селі. Не могли ж вони навмисне все це зробити… А вовкулаки?
Ні цього вони не могли передбачити. І дітей, захоплених вовкулаками, також не могли передбачити. Це випадковість, яка мало не зруйнувала їхніх планів. А коли вже вовкулаків перемогли, лишилося просто йти на південь, просто не відпускати Лисого одного. І причину вона знайшла для того дуже переконливу: якщо діти не підуть з ними, то загинуть…
Усе так ладно лягало одне до одного… Лисий вирішив удавати, що спить. Якщо він зараз їх злякає, викаже, що про все здогадався, тоді йому вже не втекти. Сил немає зовсім. Це ж треба, як підступно придумали: заморозити його! Застудити серед спекотного літа. Так, чого-чого, а хитрощів їм не позичати. Ні, не позичати, не позичати…
А от коли Микита захопив їх, тут вона і втекла. Хоча… Вона ж пропонувала йти навпростець через ліс. Якби він погодився… Хто зна, що було б, якби погодився. А як Єгор на неї дивився… Невже і він з ними в змові?! Напевне, що так. А то чого б вона дітей залишила в чужому селі, з чужими людьми?
А як же він їй вірив! Уже навіть готовий був зрадити старого Інженера — того, свого Інженера, справжнього, а не цього…
Леля й Інженер обідали. Вони їли мовчки — тільки ложки глухо стукали по мисниках. Це не штука. Після всього, що вони організували, цей фокус уже був для них, як горіхи. Підмінили мисники. Або підмінили борщ. Йому приготували в одному казанку, а собі — в іншому.
Як же він міг так довго нічого не помічати, ні про що не здогадуватися?! А у баби Яги! Як Леля швидко розібралася з реманентом, як ступа відразу її впізнала. Мала Марічка — і та миттю навчилася літати краще, ніж Лисий. Невже й вона про все знала? Та, може, й знала. А може, й ні. Це, мабуть, було надто небезпечно — довіряти малій такі секрети. Тоді як так сталося, що вона так добре вправлялася зі ступою?
А! Це дрібниці. Не варто засмічувати ними собі голову. Вона й так обертом іде. А як швидко цей Інженер здогадався, що ступа від баби Яги — це що, теж випадковість? Е, ні!..
Все крутилося перед його заплющеними очима, серце наливалося люттю. Але сил не було не тільки на те, щоб цю лють реалізувати, а й навіть на те, щоб до кінця все обміркувати. Він знав одне: треба дочекатися, коли вони поснуть. Тоді в нього сил вистачить на обох. Головне зараз самому не заснути…
Йому приснився Довгоногий. Він стояв на краєчку високої греблі через велику ріку, весь покусаний саранцями і тяжко скривавлений. Довгоногий люто посміхався й кричав: «Не дам!» До нього підлітав великий саранець і казав: «Подумай, Довгоногий! Віддай своє життя в борг».