Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий
- Автор: Оксеник Сергій
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Оксани Іванюк „Коник"
- ISBN: 966-8732-00-6
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий». Краткое содержание книги:
Хоч за весь цей час вони й словом не прохопилися про свою малечу, Лисий не сумнівався, що Леля про них згадувала безперервно. Та й йому постійно в голові крутилися думки про те, чи відпочили діти, чи здорові, чи ситі, чи не ображені кимось…
— Ну, чого ж ти такий неслухняний! — сплеснула в долоні Леля, ввійшовши до помешкання. — Чого ж ото не лежаць, коли тобі веліли не вставаць!
Вона поставила на стіл глиняні мисники й підбігла до Лисого. Підняла його ноги й поклала на ліжко.
— Тобі Інженер таку чисту постіль послав, а ти вперся своїми бруднющими штаньми!
Лисому здалося, що їй подобається розмовляти з ним, як з дитиною. Втім, йому це також подобалося. Зрештою, йому подобалося все, що вона робила. Або майже все…
Увійшов Інженер з казанком… З їхнім самоварним казанком, який варить мертву воду! Над ним гуляла пара, в кімнаті одразу смачно запахло. У Лисого в животі все одразу відгукнулося, він зрозумів, що страшенно голодний, але…
У скронях загупало ще дужче.
Старий великою дерев'яною ложкою поналивав у жовті глиняні мисники борщу, потім підійшов до Лисого, однією рукою підняв його за плечі, а другою посунув подушку. Потім підтягнув хлопця до подушки, і тепер той міг напівлежати.
Лисому знову в скронях запульсувало. Стан був просто панічний. Він намагався переконати себе, що якби Інженер хотів його вбити, то не ніс би додому, не розтирав, не рятував би… Він розумів, що зараз такий слабкий, що Інженерові нічого не варто придушити його однією рукою — для цього не потрібен отруйний борщ. Він усе це розумів. Але коли Інженер приніс і дав йому в руки гарячого мисника, Лисий занадто швидко підніс руку, щоб узяти ложку й перекинув мисник. Той упав з ліжка, на підлозі дзенькнуло й хлюпнуло.
— Отакої! — здивувався Інженер. — То сам встав і надів штани, а то ложку взяти по-людськи не можеш.
Запах борщу наповнив кімнату, і в Лисого звело живіт. Він справді був дуже голодний. Але не їсти ж цей борщ!
Здається, старий не зрозумів, що Лисий навмисне вибив з його рук мисник. А Леля дивилася здивовано й насторожено. Вона ніби чекала якогось знаку, натяку, щоб зрозуміти, навіщо він це зробив.
Він удавано втомлено схилив набік голову й показав очима на казанок. Леля перевела погляд і стенула плечима. Втім, цей жест помітив тільки Лисий. Інженер тим часом почав збирати черепки, тож Леля заходилася йому допомагати.
Як же вона могла не здогадатися?! Такий самий чорний казанок з ручкою-дугою, продітою в вушка, навіть гострий рантик по краю такий самий!
Інженер з Лелею позбирали черепки і вийшли — він викидати сміття, а вона по ганчірку, щоб витерти підлогу. Лисий почав нервувати. Він не мав сил, щоб встати й захистити Лелю, а вона зовсім не розуміла небезпеки. От просто зараз старий міг убити її в сінях, і Лисий би про це ніколи не довідався. Голова йшла обертом. Це він, Інженер, підклав йому під ступу ту діжку з холодом! Так, він сподівався, що Лисий там і замерзне. А потім приніс його додому, щоб довідатися, як користуватися ступою. Ще й підслухав про Лелю! Он воно що! Він навмисне приніс Лисого додому, щоб підслухати про Лелю! Якби він навіть сам зміг її знайти, то вона нізащо не пішла б до нього в хату — просто прошила б його з арбалета стрілою зі срібним осердям.
Лисий підвівся, спершись на лікоть. Він зібрав усі свої сили й роздивлявся по кімнаті, намагаючись знайти свою зброю. Її ніде не було. А ступа? Хлопець знесилено відкинувся на подушку й тут же згадав, що якусь годину тому бачив зброю на підлозі біля ліжка.
Ризикуючи звалитися на підлогу, він звісився головою з ліжка — на тому місці, де раніше лежала його зброя, була тільки брудна червона пляма — розлитий ним борщ. Більше нічого. Отже, старий не тільки черепки повиносив…
Рипнули двері, й до кімнати повернулася Леля з ганчіркою в руці. Чому її так довго не було? Що вона там робила? Про що вона говорила з Інженером? І де він сам? Спитати її чи ні? Чи скаже вона правду? Невже вона може бути заодно зі старим? Це неможливо!
Але ж це можливо!!
— Лелю, де моя зброя? — якомога спокійніше запитав він.
— Ось тут під ліжком. А нашо вона тобі зараз?
Чому вона це спитала?
— Просто хочу знати, — відповів він слабким голосом.
— Навіщо ти перекинув тарілку? — Леля пильно дивилася йому в очі.
На мить Лисий припустив, що він помиляється. Тоді зараз Леля сяде за стіл, візьме в свою вузьку ручку розмальовану дерев'яну ложку…